Навіщо пам'ятати?

Люди на фото – це мої прадід і прабабуся. Одна із чотирьох пар моїх прадідів про яких я, хоч щось – та знаю. Про решту ж нічого, окрім того, що вони були. Навіть імена загубились. Ще далі вглиб часу взагалі нічого – темінь і пустота. А від постання людства до дня сьогоднішнього кожного із нас відділяє десь із сім тисяч поколінь предків. То що я знаю про шлях, пройдений людством, якщо, озирнувшись, можу побачити тільки чотири останні кроки?

А давай уявимо собі людину, яка пам’ять втратила. Ну, зовсім втратила. От вийшла собі людина з дому до крамниці, наприклад, по цигарки чи на роботу зранку зібралась, і раптом забула геть усе, що було з нею раніше. Що станеться з такою людиною? 


Не треба бути великим провидцем, щоб уявити собі, яка біда із нею приключиться. Такого не побажаєш і найгіршому з ворогів. Бо навіть спитатись, про те, хто я і де я, така людина не зможе. Мова – це ж також пам’ять!

 

Людина, що втратила пам’ять, негайно, у ту ж таки хвилину, перестане бути кимось, і стане ніким. Навіть не твариною, бо й тварини щось про себе та пам’ятають, а, просто грудкою кісток і м’язів, біологічним роботом готовим до сприйняття нових поведінкових програм, але цілковито неспроможним відтворювати ті програми, які існували раніше. 

І добре, якщо у такої людини (питання чи людини на цей момент?) знайдуться близькі, які її впізнають, приймуть і почнуть про неї піклуватись. Вони навчать цю людину розмовляти, пояснять їй хто вона і звідкіля, хто її батьки, 

родичі та друзі, кого у цьому житті слід любити, а кого ненавидіти. Вони дадуть їй якісь знання, навчать якомусь фахові, що дасть їй можливість заробляти свій хліб щоденний.

 

Інакше кажучи, вони, ці добрі люди, створять бідоласі нову пам’ять.  Проте, як би вони не старались (якщо це справді добрі люди), ота нова пам’ять, вже не буде рідною пам’яттю людини, власним її життєвим досвідом, який, як відомо, творить особистість. Це будуть погляди на життя, думки, досвід, переконання інших людей. І саме керуючись тими новими, вкладеними в її голову програмами, людина, що отримала нову пам’ять, житиме все своє подальше життя. Чи своє?


Чорношкірі раби, яких у вісімнадцятому столітті завезли на Гаїті, вірили, що людину, - будь-яку пересічну людину, - можна перетворити у так званого зомбі. Зомбі – це істота, з якої злі чаклуни висмоктали душу, залишивши при цьому всю її життєву силу. Тіло без душі, одним словом. І додамо, що тіло це абсолютно покірне своєму господареві – отому страшному чаклунові. Адже тіло без душі самостійно рішень приймати не може. Себто зомбі – це людина, що забула, ким вона була раніше, перестала бути кимсь і стала, спочатку, ніким, а потім була перетворена в істоту, що виконує волю того, хто дав їй нову пам’ять. Оце і є зомбування. Алгоритм його простий і дуже ефективний. Спочатку треба витерти пам’ять людей, а потім внести у їхні голови нову інформацію. Ту, яка потрібна. Потрібна комусь. А кому потрібно, щоб люди мали нову пам’ять?

З книги ЧАС ВОГНЮ ТА КАМІННЯ

Підпишись, щоб отримувати новини!
+38 066 30 10 112 (viber, whatsapp. line, telegram)