Того серпневого вечора стояла дивовижна погода. Увесь день було жарко, а до вечора приємна прохолодь упала на місто й змусила городян вийти зі своїх тісних і задушливих помешкань на свіже (по-справжньому свіже) повітря. Люди гуляли, розглядаючи вітрини магазинів, неспішно вечеряли в кафе, балакаючи про всяку всячину, слухали музику й дивилися вуличне телебачення.
І тільки одна людина стояла на самоті, піднявши голову й дивлячись у небо.
- Що ви там побачили цікавого? - запитували в нього люди. - Так от, любуюся Місяцем. - і людина показала на Місяць пальцем, але його співрозмовники навіть не попіднімали голів.
- Яким таким місяцем? - перепитували вони. - Це нова реклама сиру чи мила, уточніть, будьте люб'язні.
- Та ні, - відповідала людина, - просто Місяцем. Небесним тілом. От він, акурат над вашими головами, жовтий, круглий, світиться.
- Жовтий?! Круглий? Він світиться? О Боже! Треба кому-небудь розповісти! Написати у фейсбук. Чи може твітнути? А фото того вашого Місяця у вас є?
оскільки людей у того вечора на вулиці справді було багато, то через якийсь час довкола людини зібралась юрба.
- Він бачить Місяць! Він бачить Місяць! Ця людина побачила Місяць! Він світиться! Це покажуть по телевізору! - вигукували в юрбі.
- Учителю, розкажіть нам про Місяць, - нарешті несміливо попросив хтось.
- Та що тут розповідати? - роздратувалась людина. - Просто підніміть голови і все побачите самі.
Хтось, не відриваючи від людини відданих очей, квапливо пише у своєму блокноті: Варто лише підняти голову, і погляду відкриється Місяць - жовте світне коло на тлі чорного неба…
- Ти що це пишеш? - насторожено запитала людина.
- Я твій учень. Хтось повинен зберегти вчення для нащадків, а якщо не я, то хто?
- Та немає тут жодного вчення! Є просто Місяць. Просто підніми голову!
- Підняти голову - не складно, а просто… - продовжує строчити учень.
Розсерджена людина силою піднімає йому голову й перед очима писаря миготить жовта пляма.
- Що це було, учителю?
- Це і є Місяць.
- Боже, я побачив Місяць. Я побачив Місяць! Учитель показав мені Місяць!
- Він бачив Місяць, - ойкає та хвилюється юрба. - Цей обраний та просвітлений побачив Місяць.
І всі кидаються до щасливця розпитувати, як же він все-таки виглядає, отой Місяць?
А що наш герой, який любувався Місяцем? Йому не місце в юрбі, адже Місяць приємно споглядати тільки на самоті. Тому він пішов собі геть, зберігаючи в пам'яті чудесний образ повні.
Через кілька сотень років хтось читає місячне Євангеліє й важко зітхає.
- А користі? - думає він. - За старих добрих часів учителі були поруч і могли показати Місяць. Деякі, щоправда, твердять, що вони власними очима бачать Місяць щоночі, але кому можна вірити в наш час? А, може, і взагалі, казки все це, і ніякого місяця немає?
Тому вийди сьогодні ввечері на вулицю й подивися в небо. Можливо, ти побачиш Місяць? А якщо навіть хмари закрили небо, однаково подивися вгору. Може, замість Місяць ти відкриєш щось інше, не менш чудове. І не обов'язково в небесах. Може, це щось заховане в Тобі самому?
