ЗВІДКИ ПІШЛА РУСЬКА ЗЕМЛЯ? (частина ІІ) РУСЬ КИЇВСЬКА

Як сказав Йоганн Вольфганг фон Ґете у своєму безсмертному Фаусті

війна, торгівля та піратство три кшталти сутності одної.

І в ті далекі часи, про які зараз у нас йдеться мова, купці не були б купцями, якби не були воїнами. І не просто озброєними людьми, а саме воїнами – досвідченими, загартованими в боях, безстрашними і, дуже часто, безжалісними. Не тільки війна, але й торгівля була монополією русі, тим більше, що товар, який русь постачала усьому світу був дуже і дуже специфічним. Але про торгові справи русі, ми поговоримо трохи нижче.


А зараз, щоб ще краще зрозуміти, як функціонувала арійська система суспільного устрою на наших українських землях заглянемо на сторінки Геродотової Історії, бо дуже вже детально описав їх батько історії у своєму описі Великої Скіфії.


Оплакування загиблого під Деревом Світу. Скіфія

Згідно з Геродотом, влада у великі Скіфії належала царським скіфам – паралатам, себто русам, які були військовою силою і займались зовнішньою торгівлею. Через чорноморські порти у Грецію та Рим йшли каравани кораблів доверху завантажених зерном, соленою азовською та річковою рибою, воловими шкірами, воском, медом та хутрами.


Все це виробляли, як писав Геродот, скіфи-орачі та скіфи-землероби, які, в заміну за це отримували надійний захист за щитами та мечами паралатів. Ці мирні люди також були частиною русі, бо русь на той час, уже еволюціонувала із суспільного стану в систему, яка об’єднувала усі стани суспільства. Фактично слово русь - це найстаріша наша рідна назва такого поняття, як держава. Бо й саме слово держава походить від слов’янського слова держатитримати.


Русь держала цю землю.


Скіфська русь була багатою державою (прошу пробачення за вимушену тавтологію). Ще б пак, продавати збіжжя всій Європі!


Втім, зерно було не єдиним і навіть не головним товаром, який приносив русам казкові зиски (а що були вони казковими, достатньо заглянути в будь-який музей, де виставлені скарби знайдені у скіфських могилах, тисячі яких розкидані по нашій землі). Найбільш дохідним бізнесом у ті часи була торгівля живим товаром – рабами. Той, хто не вписувався в систему, тобто не ставав руссю, мав усі шанси, нарівні з руськими кіньми, руськими волами чи руськими жінками, стати власністю котрогось із русів – його рабом, русским человеком, тобто.


А із рабами руси обходились без сентиментів. Про це нам говорять, в один голос, не тільки Геродот, а й багато інших авторів.


Оскільки раби, на відміну від збіжжя, з землі не ростуть, Скіфська русь вимушена була організовувати постійні військові виправи в землі сусідів за живим товаром. Скіфські армії, у свій час, дійшли навіть до Єгипту, не кажучи вже про Передню Азію та Закавказзя. Зі скіфами та їхніми наступниками сарматами не могли дати собі ради ні перський цар Дарій, ні воєводи Олександра Македонського.


Особливо часто скіфи й сармати навідувались за Дунай у багаті золотом та людьми фракійські землі. В ті часи не один із фракійців, даків чи ґетів став, поза власною волею, руським чоловіком. І тільки після завоювання римським імператором Траяном Дакії (невипадково Слово про полк Ігорів пам’ятає часи Траянові) ситуація змінилась. З могутнім Римом задиратись не було сенсу. Та й хто псуватиме стосунки із головним покупцем руського товару?



Скіфи. Побратимство

Тому напрямок людоловлі змінився із південно-західного на північно-східний. Там, серед дрімучих лісів, боліт та рік, золота, щоправда, не було, зате покірних та безборонних рабів було без ліку. Чому ці потенційні руські люди були покірними та беззахисними ми розповімо пізніше, а поки що відмітимо тільки одне – експансія русі на північний схід намітилась ще в античні часи. І хто знає, як би повернулась наша історія, але…


Але крах Римської імперії та дві перші хвилі Великого переселення народів радикальним чином змінили геополітичну ситуацію у Європі і, навіть, у світі. Скіфська русь, звана Аріяною, еволюціонувала спочатку у Сарматію (оскільки скіфів-паралатів зі становища панівної державної еліти змістили сармати), стала частиною імперії Атили. Всі ці пертурбації призвели до того, що боєздатних русів за два століття безперервної війни усіх з усіма, значно поменшало. Скіфи-орачі та скіфи-землероби, які тепер стали людьми вільними, себто слов’янами, залишившись без свого руського щита й меча, самі вимушені були давати собі ради.


Однак випробування загартовують і той, кого вдарили, а не вбили, стає міцнішим. Слов’янство дужчало. Третя хвиля Великого переселення народів стала слов’янською. Племена хорватів із Карпатських гір вирушили до Адріатичного моря, сівери із теперішньої Слобожанщини стали сербами над Дунаєм та в Саксонії, частина дулібів подалася в Моравію, а Держава князя Само, яку чомусь називають першою слов’янською державою, хоча на той час уже давним-давно існував Київ, надавала прочуханів самому франкському королю.


Слов’янське державотворення не оминуло й українських земель. На західному березі Дніпра далекі нащадки трипільських першопоселенців, дуліби й волиняни, пізніше звані лісовиками-деревлянами, утворили свій союз племен. На лівобережжі степовики-анти, звані полянами, прямі нащадки аріїв, разом з уличами, тиверцями та сіверянами створили свою державу. На північ від них, за Поліськими болотами почала створюватись держава кривичів із центрами у Полоцьку та Смоленську, а ще далі, на берегах ріки Волхов, прийшлі із південних берегів Балтики словени побудували місто Русу, яка потім стала Старою і заклали підвалини города, який назвали Новим.


Процес пішов…


Однак просувався він якось мляво та повільно, чогось отим новим наче державами бракувало.

Земля у нас велика, порядку в ній нема,

здогадались словенські вельможі і, згадавши давні родинні зв’язки, запросили до себе для запровадження порядку ободритського князя Рюрика. Так у землі слов’янські повернулась русь.


Рюрик був вікінгом.


А всім нам здається, що про вікінгів ми знаємо дуже багато. Про таких собі кровожерних рудобородих здорованів із замашистими мечами в рогатих шоломах та сталевих кольчугах.


Насправді ж, цей образ дуже далекий від дійсності. Вік старонорвезькою мовою означає – русло, шлях, а вікінги – це люди, які на шлях цей ступили. Це шлях воїна із своїми власними законами й правилами. І в цьому сенсі він дуже нагадує більшу древню русь. Зрештою і саме слово – вікшлях – є семантично близьким до слова рус, що теж означає рух, дію.


Антські "танцюристи". Мартинівський скарб

Вікінги, як і руси, - це ті, що йдуть шляхом. А що вікінгами були не обов’язково скандинави, то й мова, яким окреслювалось це поняття, могла бути різною. Для слов’ян, із південних берегів Балтики (а саме звідти походив ободрит Рюрик) вікінги звались по-старому - русами. До речі, саме на південних берегах Балтики збереглось дуже багато топонімів із коренями ру-, рус-. Немає сумнівів, що традиції русі зберігались у пам’яті народній. Адже і нормани, і слов’яни, і балтійці, за винятком фінів, - це прямі, хоч і віддалені в часі, нащадки аріїв.


Головним заняттям вікінгів були, знайомі уже нам, три кшталти сутності одної – війна, піратство і торгівля. Тим більше, що й обставини були надзвичайно сприятливими. Останні століття своєї могутності переживав Другий Рим – Візантія, а ще далі на південь багатів арабський Халіфат. Рабів там потребували, а платили сріблом та золотом. Через те дружини вікінгів без роботи не залишались і попит, як відомо, тільки збільшує пропозицію.


Бойова дружина Рюрика була, швидше за все, переважно слов’янською, а тому їх сприйняли на берегах Волхова, як рідних. Скандинавських же вікінгів в слов’янських землях називали варягамиворогами, і, хоч і наймали їх, як військову силу, навряд чи запросили би управляти собою. Покликали русів, а отже своїх. І свої швидко запровадили свої порядки. Та так запровадили, що викликали бунт місцевих мешканців проти себе. Тільки було уже пізно. Русь створила свій плацдарм у слов’янських землях і дуже швидко, бо на протязі життя одного покоління, заволоділа усіма землями східних слов’ян – від Балтики до Чорного моря, опанувавши, таким чином, стратегічний напрямок торгівлі – знаменитий шлях із варяг у греки. А заодно, захопивши Київ, перекрила північний відтинок шовкового шляху, який вів саме через київські переправи.


Русь стала тим об’єднуючим чинником, якого так бракувало слов’янським племенам. Свої і, одночасно, не приналежні до жодного із племен, а тому безсторонні і, до того ж, могутні своєї військовою силою і своїми жорстко встановленими правилами. Волость прийняла ці правила і сама стала руссю.


Закономірно, що першими свій вибір зробили східняки-поляни, прямі нащадки антів та аріїв. Пам’ятаєш, як у Нестора

і поляни, яких нині називають русь?

Трохи важче пішло з правобережцями-деревлянами, де традиції волості були значно сильнішими. Описуючи звичаї слов’ян, Нестор не шкодує для них негативних епітетів – і погані вони, і нечисті, і розпусні, і, взагалі, не рівня благочестивим полянам. Однак і древлян, і сіверян, і всіх інших полянам удалось укоськати, і так постала нова держава, нова русь – тепер уже Русь Київська, а не Скіфська.


А що русь – це і є синонім слова держава, то сміло можемо говорити про створення Київської Держави, яка простягнулась від Новгорода до Тмутаракані.


І отут, після такої довгої, але необхідної передмови, ми дістались до початків історії людей, які називають себе русскими, а усіх інших – хахламі, чуркамі, жідамі та пєндосамі, і, часом абсолютно щиро (тільки невідомо чому?), вважають себе нащадками та спадкоємцями Київської Русі, Візантії, Давнього Риму, а заодно й Золотої Орди. Скажемо одразу, що тільки останнє, та й то почасти, є правдою.


Звідки ж вони взялися на нашу голову оті люди?


(далі буде)

11 перегляд0 коментар
Підпишись, щоб отримувати новини!
124019.png
whatsapp.png
124016.png
+38 066 30 10 112 (viber, whatsapp. line, telegram)
fb-messenger.png

Оформлення замовлень  захищено шифруванням HTTPS / TLS