ЗВІДКИ ПІШЛА РУСЬКА ЗЕМЛЯ? (частина ІV) РУСЬ ПОМОНГОЛЬСЬКА

Нітрохи не применшуючи значущості монгольської навали, звернемо увагу на те, що монголи зовсім не були кровожерними варварами. У всякому випадку, не більшими варварами, ніж тодішні європейці, чи Русь. Вони керувалась своїми законами, так званою Великою Ясою, яка суворо регламентувала, як поведінку військових та цивільних осіб, так і правила ведення війни. Вбивство послів було одним із найстрашніших військових злочинів, який мусив бути покараний смертю. І рязанці, і владимирці, і чернігівці, і козельці, і кияни були знищені саме через те, що попередньо вбили ханських послів.


Монгольські вельможі учтують на тілах руських князів після битви на Калці

Монголи завжди позитивно відносились до будь-яких священників, в тому числі й християнських, а багато із них і самі були християнами несторіанської конфесії. І наостанок: для азіатів завжди (і тепер так само) Європа буда тільки західним півостровом азіатського материка, а що стосується рівня цивілізації, то в цьому відношенні тогочасний Китай, уже завойований монголами, на голову перевищував європейські досягнення. Так що Європа аж ніяк не була метою монгольського походу. Для монголів це було продовження із їхніми одвічними ворогами – кипчаками, званими на Русі половцями. А що за кипчаків вступились руські, угорські, польські чи грузинські володарі, то тим гірше для них!


Однак усі приведені вище міркування стосуються тільки Русі та Європи, але зовсім не фіно-угорських земель. От для них (а хто укладав наші шкільні підручники?) монгольське нашестя таки справді стало доленосною подією.


В тяжких боях із монгольськими військами загинуло дуже багато русів. Себто тієї державотворчої та військової еліти, яка була кістяком Русі. І якщо у західній Русі ці втрати були, хоч і важкими, але не критичними, то у колонізованих фіно-угорських землях ця еліта, і так не надто чисельна, вигинула дощенту. Згадаймо Повість про розорення Рязані Батиєм. Боярин Євпатій Коловрат (до речі дуже цікавим є прізвище цього героя: коловрат – це ж солярний символ, сварга, свастика тобто), зібравши дружину в 1700 бійців із недобитків уже розореної монголами Рязані, раптово напав на монгольський ар’єргард і знищив його. Це була остання перемога і остання битва Євпатія. Монголи, розвернувши свою каменеметну артилерію, дуже швидко знищили цих останніх героїв. А нових не знайшлося.


Олександр Невський випрошує у хана Батия ярлик на князювання

В фіно-угорських землях, на протязі кількох поколінь колонізації, як і в кожній колонії сформувався прошарок колаборантів із місцевого населення – слов’янізованих угро-фінів. Ці люди жили в містах, ходили до церкви, розмовляли слов’яно-угро-фінським суржиком і виконували адміністративні функції нижчого щабля. І якщо людей, типу Євпатія Коловрата там не залишилось цілком, то колаборанти вижили. На те вони й колаборанти, щоб виживати при кожній владі. А що нової влади не було і самі організувати вони нічого не вміли (це теж характерна риса колаборантів), а повертатись у село до сохи дуже вже не хотілось, колаборанти почали співпрацювати із монгольською адміністрацією, фактично подарувавши їй свою землю разом із людьми. Фіно-угорські землі, так і не ставши повноцінною Руссю, стали улусом Золотої Орди.


В нашій поточній мові слово орда є синонімом безладної, некерованої і агресивної юрби. Але, насправді, реальна Орда була чітко організовано системою. Етимологічно, слово орда походить від монгольського слова ордо що тлумачиться як обоз, табір або палац, тобто місце влади. Або точніше – військової влади.


І цим вона нагадує арійську русь. Але тільки цим, бо в усьому іншому орда була діаметрально, дзеркальною протилежністю русі. В орді уся влада (законодавча, виконавча і судова) була зосереджена в одних руках і все, що в орді відбувалось призначено було одній меті – обслуговуванню власника отих рук. На чолі орд, які входили до складу Золотої Орди стояли як правило представники однієї родини - нащадки Чингіз-хана - Чингізиди. Тому вирішення внутрішніх справ у Золотій Орді часто нагадувало вирішення справ в одній великій родині. І якщо ми кажемо про те, що демократія є винаходом європейських арійських племен, то олігархія і чітко ієрархічна вертикаль влади, так зване самодержавіє, є винаходом азійської орди. Якщо в арійській традиції лідери повинні були (принаймні в ідеалі) служити громаді, то в традиціях Орди все було докладно навпаки – громада на службі в однієї людини.


Козаки, прямі нащадки арійських традицій русі, вибираючи гетьмана, сипали йому на голову землю,

щоб пам’ятав, сучий сину, звідки ти прийшов і куди повернешся і товариству служив добре!

А монгольські вельможі, навіть найвищого рангу, цілували ханові навіть не його чоботи, а землю, по якій вони ступали.


Відчуваємо різницю?


І ще: в арійських традиціях усі, навіть наймогутніші достойники, підлягали праву. В монгольсько-ординській традиції правом було слово монарха.


Фіно-угро-слов’яни північно-східних земель Русі були локальним олігархатом. У своїй землі вона мали беззаперечну владу, однак слов’янське походження робило їх чужими для місцевого фіно-угорського населення. Фіно-угорська кров та неприйняття законів Русі відтинали їм шлях повернення назад до руської еліти. Це була закрита в собі соціальна група, яка не мала шансів вижити сама по собі, не маючи ні сили, ні розуму, ні достатнього багатства. Прагматичні ординці зробили цю групу своїми намісниками на окупованих територіях, чудово розуміючи, що люди, які без підтримки Орди можуть втратити усе, будуть чудовими слугами. Та й ментально ординська модель взаємовідносин лідер-суспільство відповідала фіно-угро-слов’янській натурі набагато більше, аніж демократично-правова - руська. Власне з цього, тобто із служби Орді, починається зліт Московського князівства.


Збір данини в Московському улусі

Першим удільним князем на Москві став молодший син Олександра Невського - Данило Олександрович, який отримав ханський ярлик на управління Московським улусом у 1277 році. Але найголовнішу роль у становленні майбутньої Московської держави відіграв онук Олександра Невського – Іван, прозваний Калитою. Почав він із того, що звів наклеп своїх сусідів та конкурентів – Тверське князівство. Хан Узбек, тодішній правитель Золотої Орди, вислав каральну експедицію проти тверян і на чолі її поставив саме Івана, хана московського. Ця армія спустошила Твер, Кашин і Торжок, а мешканців тих міст відправили у неволю. Щоб довести свою запопадливість, хан Іван умовив митрополита Феогноста накласти прокляття на тверського князя Олександра і на всіх жителів Пскова, які прихистили його. У християнському середовищі це сприйнялось, як нечувана підлість, але хана Івана це не зупинило. Ціною підлості Московія купила собі право на великокнязівський стіл.


Незважаючи на запопадливість перед ординцями та скупість Івана, недарма ж його прозвали Калитою, Москва була бідним князівством і виглядала вона, як бліда тінь колишньої величі Владіміра, Суздаля чи, тим більш, Києва. Однак бідність, часом, може бути перевагою. Ханські збирачі податків не звертали уваги на заховане за лісами та ріками маленьке князівство, яке із шкіри пнулось, щоб довести свою лояльність. І московські хани використали цю перевагу на всі сто відсотків, хитрістю, інтригами, а пізніше й силою, збираючи довкола себе землі. Поки Орда була могутньою державою, московські князі, вочевидь, націлювали свої стратегічні плани на те, щоб із часом очолити її.


І це було цілком реально, адже Москва для ординців уже давно перестала бути окупованою територією, а сприймалась, як її інтегральна частина – одна із провінцій, які входили до її складу – Московський Улус. Відповідно, московські князі були для Орди своїми. Адже уже згадуваний Іван Калита мало не більшу частину часу проводив не в Москві, а в столиці Орди – місті Сарай-Бату. Тим більше, що в релігійному відношенні Орда була, певний час, надзвичайно віротерпимою державою.


Проте уже в часи хана Узбека ситуація змінилась. Почалась масова і, переважно примусова, ісламізація. Можливо, це й не зупинило б московських князів-ханів, – церкви у мечеті не так уже й важко переобладнати, а для переважної більшості населення, як християнство, так і іслам були однаково чужими. Однак Орда реально слабшала.


Битва на Синіх Водах

В битвах на ріці Ірпінь та на Синіх Водах литовсько-руські війська вщент розгромили ординську армію, цілковито поклавши край будь-якій, навіть формальній, залежності руських земель від Орди. Скориставшись цим, московський князь Дмітрій теж спробував відірватись від Орди і навіть розпочав війну із ханом Мамаєм, перемігши його в битві на Куликовому полі. Хоча, заради справедливості, слід сказати, що все більше дослідників сумніваються не тільки в тому, що Дмітрій переміг, а що така битва взагалі відбулась – бо жодних слідів її дотепер не знайдено. А вже через два роки після битви, яка начебто закінчилась перемогою, хан Тохтамиш змусив князя Дмітрія ганебно втекти, а сам спалив Москву на попіл. І змусив, тим самим, Москву ще на століття бути ординським улусом.


Але примушення Москви до миру врятувало Орду ненадовго. Почався парад суверенітетів - у 1438 році виникло самостійне Казанське ханство, у 1449 – Кримське, започаткувавши ефект доміно. В 1460-х роках відокремились Казахське, Узбецьке, Астраханське, Сибірське ханства і Ногайська орда. Від колись величезної держави залишилось всього нічого. Прийшла пора і Московському улусу визначатись що робити далі – оголошувати себе правонаступницею Орди, шукати собі нового пана чи якимсь чином реалізовувати свою несподівану незалежність?


Стояння на Угрі. Мініатюра з Лицевого літопису.

У 1480 році, себто на три десятиліття пізніше від казанських та кримських татар, коли хан Ахмат прислав до Москви чергове посольство, Іван III Васильович покликав до себе послів і, замість того, щоб заплатити данину, демонстративно розірвав і розтоптав ногами портрет хана, велів убити всіх послів, окрім одного. Цьому останньому він велів повертатися додому і передати ханові, щоб залишив Москву у спокої, інакше князь пообіцяв зробити з ханом те, що вже зробив з його послами. Ця історія завершилась довгим осіннім стоянням на річці Угрі, після якого татарське військо так і не набравшись відваги атакувати, розвернулось і пішло собі додому.


На цьому історія московського улусу закінчилась і через кілька десятків років почалась історія московського царства. Онук Івана Васильовича третього, теж Іван Васильович тільки уже четвертий за ліком, оголосив себе

великим господарем, Божою милістю царем, Владимирським, Московським, Новгородським, царем Казанським, царем Астраханським, господарем Псковським та великим князем Смоленським, Тверським, Югорським, Пермським, Вятцьким, Болгарським та інших держав, та великим князем Новагорода Низовської землі, Черніговським.

Сталося це 16 січня 1547 року і цей день можна вважати не тільки початком московського царства, але й днем народження сумновідомої московської пропаганди. На голову царя було покладено хутряну шапку, яка мала б символізувати царську корону. Шапка ця, за створеною царськими пропагандистами легендою, була нібито шапкою самого візантійського імператора Костянтина Мономаха, яку той, за тією ж легендою, подарував своєму онукові - київському князю Володимиру, а від нього вона дісталась московським князям, як законним спадкоємцям одночасно і руських князів і візантійських імператорів.



"Шапка Мономаха"

Насправді ж, ординський хан Узбек подарував цей головний убір московському князю Юрію Даниловичу у 1317 року при його одруженні з донькою хана - Кончакою. Поки Московія була улусом Орди, цю шапку берегли, як символ близькості князів до ординських ханів – он як хани шанують наших князів, навіть шапку подарували! А коли афішувати свої зв’язки з Золотою Ордою стало незручно, до шапки доробили хреста, підлатали потерті місця новим хутром і назвали її шапкою Мономаха. Як досі кажуть у Московії – голь на видумкі хітра!


Однак голь була хитрою не тільки на перелицювання шапки. Щоб створити видимість Божого благословення новоспеченому царю, довелося ще й підробити грамоту від константинопольського патріарха Іоасафа, в якій містилося визнання Івана IV царем.


Отак, із фарсу та фальсифікації почалась історія цієї дивної держави. Так що усі новоявлені лайфньюси та росіятудеї просто зобов’язані оголосити 16 січня всеросійським днем пропагандиста!


На додаток до всього, перший, підробленою Божою милістю цар, був божевільним. І не в переносному, а в найбільш буквальному сенсі цього слова. Приступи гніву царя та його абсолютно нераціональні вчинки шокували як його, так і наших сучасників. Наприкінці позаминулого століття український психіатр Павло Ковалевський навіть стверджував, що цар Іван страждав параноєю з манією переслідування.


Проте все не так просто. При всій своїй абсолютно ненормальній жорстокості, цар Іван був надзвичайно ерудованою людиною, чудовим публіцистом і хитромудрим політиком.


Існує й інша версія мотивів поведінки царя. В 1963 році під час розкопок в Архангельському соборі Московського Кремля було відкрито гробницю Івана IV. Нічого особливого там не було знайдено, окрім одного - в останках Івана IV і його сина царевича Івана виявлено майже в п'ять разів більше ртуті, ніж в інших об’єктах. Причому сполуки ртуті явно потрапили в організм царя Івана і його старшого сина за життя. Пояснення тут одне – сифіліс. Грізний цар був сифілітиком, якого лікували ртуттю (бо інших способів лікування тоді ще не знали) і передозування ртуті впливало на, і без того неврівноважену, психіку царя.


Ми приводимо ці не надто красиві факти зовсім не для того, щоб обливати брудом фігури першого московського царя. Її і без нас неможливо відмити. Річ в іншому, а саме в тому, чому народ, в першу чергу бояри, воєводи, шляхта терпіли майже сорокалітнє правління цього сифілітичного чудовиська?


Іван Грозний. Реконструкція за черепом

А відповідь проста. Цей лідер найбільше відповідав їхнім внутрішнім потребам. І справа тут зовсім не економіці чи політиці. Люди взагалі дуже рідко керуються у власних вчинках здоровим глуздом. Для нас далеко важливішими є емоції, які творять наше самопочуття. Тому речі явища, які достарчають їм приємні емоції, люди схильні сприймати сприятливо навіть тоді, коли ці явища в перспективі несуть їм загрозу. Як не дивно, у відомій вимозі давньоримської черні, скерованій до влади – хліба та видовищ, - хліб не є найважливішим компонентом. Видовищами, а точніше емоціями, які вони постачають, запросто можна замінити і хліб, і навіть безпеку. Люди згодні терпіти будуть що, аби тільки переживати ті емоції, яких бажають. Що ж хотіли переживати слов’яно-фіно-угорські метиси в середині шістнадцятого століття?


Відповідь на це питання також існує. Їм потрібне було відчуття своєї власної значущості. Бувши спочатку околицею Руські і русскими людьми, а потім ставши московським улусом Золотої Орди, вони постійно вимушені були порівнювати себе із цими двома великими державами, слов’яно-фіно-угри страждали комплексом неповноцінності у його найгострішій формі. Звичайно ж мова не йде про селянство, яке такими проблемами аж ніяк не переймалось і, швидше за все навіть не розуміло, бо слов’янська мова надалі залишалась для нього чужою. Мова йде про еліту московської держави, яка мучилась власною неповноцінністю.


Щоб вилікувати себе від цієї хвороби, їм потрібна була могутня держава, схожа, одночасно, і на Русь, якою зберегла їхня пам’ять, і на Золоту Орду, частиною якої вони ще донедавна були. І не просто, щось схоже і на Русь і на Орду, а щоб краще! І славніше! І страшніше, щоб усі довкола боялись! І щоб обов’язково велике, аби можна було взяти – покористуватись і піти далі! І щоб з ніким не ділитись…


Звичайно, можна було закачати рукави і вибудувати свою власну велику слов’яно-фіно-угорську цивілізацію. Але до булави, чи то пак до шапки ніби Мономаха, потрібна ще й голова. І роботящі та вмілі руки. І, звичайно ж, час. Ні в якому разі не ображаючи великий фіно-угорський народ (зрештою успіхи Фінляндії, Угорщини та Естонії говорять самі за себе), скажемо так, що слов’яно-фіно-уграми, які жили в середині шістнадцятого століття у верхів’ях Волги, цих якостей явно бракувало. Зате з надлишком вистачало інших якостей, а в першу чергу того, що часом називають другим щастям, себто нахабства. Коронування ординською шапкою на царство було власне прикладом цього. Хоча й не позбавленим своєї власної внутрішньої логіки…


(далі буде)

8 перегляд0 коментар
Підпишись, щоб отримувати новини!
124019.png
whatsapp.png
124016.png
+38 066 30 10 112 (viber, whatsapp. line, telegram)
fb-messenger.png

Оформлення замовлень  захищено шифруванням HTTPS / TLS