КНИГИ, ЩО МЕНЕ СТВОРИЛИ

В переддень Нового року, чомусь завжди тягне до рефлексії. Особливо, коли є над чим рефлексувати. В мене є …


Першою й найважливішою книгою, яку я пам'ятаю, був географічний атлас. Виданий в 1920 році в США. Мій прадід привіз його з Італії, де він був у полоні під час першої світової війни, і дуже його любив. Мене він любив теж, і коли мені було років п'ять, став показувати мені картинки із цього атласу. Для мене це було справжнім потрясінням. Світ раптом виявився не просто великим, а величезним. І дуже цікавим. Цей інтерес до світу залишився із мною на все життя. Так що спасибі прадідові, за те, що вчасно здався в полон і зберіг своє життя для мене й сотень інших людей – він був учителем і усе життя учив дітей. Я був останнім його учнем.


Потім була книга Наталі Забілої Пригоди Юрчика та його діда. По цій книзі прабабуся вчила мене читати. Читати! Це було дуже складно й незрозуміло - як з рисок виникають слова. Але теж дуже цікаво. Навчився.


З тих пір постійно читав. Завжди й усе, що під руки потрапляло. А потрапляло в ті часи всяке - добра книжка в сімдесяті роки минулого століття була дефіцитом. Особливо мене цікавила історія. На зароблені під час літніх канікул гроші купив тритомну Археологію УРСР і проштудіював від обкладинки до обкладинки. Дотепер шкодую, що десь під час чергового переїзду ці книги згубилися. Вельми корисні були книги.


Захоплення історією привело мене до книги Івана Білика Меч Арея. Дивна книга, яку досі ніяк не можуть прийняти наші історики. Можливо тому, що вона руйнує світ, сконструйований ними. Мій світ вона також зруйнувала й, можливо, уперше зародила сумніви щодо шкільної історії та й усієї ідеології в цілому - щось тут не так. Чогось нам не договорюють або попросту брешуть. Захотілося докопатися до істини. Докопуюся.


Паралельно з книгами про історію були книги Володимира Леві, його хрестоматійні мистецтва - Мистецтво бути собою і Мистецтво бути іншим. Для мене ці книги стали дорожнім вказівником на все життя … А замолоду взагалі одкровенням.


Атлас географії, - перша книга, побачена в дитинстві, - породила пристрасть до подорожей. Тоді ще, правда, тільки пальцем по сторінках книг. Перечитав усі книги Альфреда Шклярського про подорожі головного героя його книг - Томека. Тобто майже всі, які міг знайти українською чи російською мовами. А от одна із книг цієї серії була доступна тільки польською мовою. Довелося вивчити польську - так хотілося прочитати цю книгу. Вчився сам, пальцем водячи по буквах, уловлюючи схожі слова й звороти мови. Через півроку міг уже доволі добре читати, ще через рік - цілком пристойно спілкуватися польською. З тих пор засвоїв для себе аксіому: якщо чогось хочеться, - можу цьому навчитися.


В інститутські роки, і це зрозуміло, головними книгами були підручники. Читав і перечитував, оскільки хотілось зрозуміти, як улаштована людина. Зрозумів багато чого, але далеко не все. Настільними були книги Абрама Свядоща. З ними якраз був пов'язаний перший досвід гіпнотичного впливу. Досвід виявився неабияким: не кого-небудь, а декана факультету вдалося загіпнотизувати. Дотепер не знаю як. Може від страху.


Але не одними тільки знаннями … Була поезія. Тарас Шевченко, Іван Франко, Ліна Костенко, Ігор-Богдан Антонич. Трохи Єсеніна. Трохи Маяковського. Дещо пізніше з’явились два Василі – Василь Симоненко та Василь Стус. Відерені, як тоді казали, на обгортковому папері.


Замолоду всі намагаються писати вірші в наслідування великим поетам. Я не намагався. Для мене мистецтво віршування – це те саме, що й чарівництво. А я не чарівник - я реаліст. Із сучасних мені поетів знаю й дуже поважаю творчість Інни Родіновської з Дніпра. Радий, що життя подарувало мені знайомство з Вами, пані Інно. Спасибі Вам.


Тоді ж з’явився і Солженіцин зі своїм архіпелагом. Теж відерений (була така копіювальна машина Ера – радянський варіант ксерокса, хто не знає). Розчарував. Все, що він відкривав для світу, я давно знав. Від бабусі, від батьків, від родичів та сусідів. Всі це знали … І про страшну тюрму на Лонцького, і про кров, що 22 червня 41-го року текла з в’язниці самбірською вулицею, і про людські кістки на подвір’ї колишнього НКВД.


Брехня була очевидною. І страх правди також. Знову згадався Меч Арея. Чому перебріхувалась сучасна історію – зрозуміло, але звідки береться страх аж так далекого минулого? Може тому, що історія не переривається і її неможливо поділити на відтинки?


Крім книг Білика, були ще й книги Олеся Бердника. Першою стала Чаша Амріти, а потім і всі інші. Згодом прийшли Річард Бах та Пауло Коельо. Читав, захоплювався, порівнював - прекрасно, але Олесь Бердник, попри все, ближче й тепліше, а Українська Духовна Республіка – не утопія. Це – мрія. Звідси, мабуть, з’явилось переконання, що змінювати треба не світ, а Людину. Але як?


Із книгами Хозе Сільви познайомився в 1997 році. Тобто вже після першого відбутого свого тренінгу. Тому особливого захвату вони в мене не викликали. Якби спочатку прочитав книгу, то на тренінг би не пішов. З єдиним винятком - Небесна 911 Роберта Стоуна. Відчувалось, що людина знає, про що говорить. І знає набагато більше, ніж говорить.


Черговий переворот у світогляді пов'язаний із книгами Роберта Антона Вілсона Квантова психологія та Психологія еволюції. Усі просто, чітко, зрозуміло та ще й з гумором. Та тільки виникло питання, як жити людям у світі, яким керують одомашнені примати?


Відповідь на це питання спробував знайти в книгах Елвіна Тоффлера. Їх небагато й усі вони про майбутнє. Це наукова нефантастика, а Елвін Тоффлер - один з небагатьох футурологів, чиї прогнози, хоч наполовину, та збуваються. Що ж, поживемо - побачимо, чи збудуться всі? Якщо збудуться, то нас очікує дивний, новий і зовсім несподіваний світ.


В 2004 році у видавництві Попурі вийшла перша моя книга про Метод Сільви. Спочатку було лячно, але очі бояться - руки роблять. Через якийсь час здивування - і це я написав? А потім, коли книга вже видана, - жаль. Переписати б заново і краще!


Те ж стосується і книг, виданих у Пітері. Тепер зробив би краще. А, принаймні, інакше.


Книгу про хранителів переписував кілька разів. І усе ще не так, як треба. Один з варіантів - аудіокнига й вона є на моєму сайті. Це добре, але ще не те …


І останні книги з серії Психологічна Археологія України – теж добре, але теж ще не те. Значно ближче, але все-таки …


Тому що найголовніші книги, ті, які в душі, - ще не написані. Встигнути б!

46 перегляд0 коментар
Підпишись, щоб отримувати новини!
124019.png
whatsapp.png
124016.png
+38 066 30 10 112 (viber, whatsapp. line, telegram)
fb-messenger.png

Оформлення замовлень  захищено шифруванням HTTPS / TLS