КОЛИ МИ БУВАЄМО СИЛЬНИМИ?

Переказують, що в одному індійському силі колись давно жив собі хлопчина. Батьків своїх він не пам’ятав, оскільки вони померли ще тоді, коли він був зовсім маленьким. Та й родичів у нього не залишилось – всіх забрала морова пошесть.


Втім, горя наш герой не знав. Був він веселим, ні про що не турбувався, а що вдався неймовірно сильним, хоч і не надто розумним, то залюбки допомагав своїм односельцям і ті теж не залишались в боргу перед ним – годували, одягали, давали притулок. А ще був той хлопчина пустотливим, як, зрештою, всі діти в його віці.


Особливо подобалось йому дратувати місцевого раджу. Коли той зі своїм почтом проходив через село, хлопець, зазвичай, хапав за хвіст слона на якому раджа подорожував, зупиняв його і тримав доти, доки раджа сам не починав благати відпустити слона. Все село збігалось подивитись на таке видовище.


Люди реготали й показували пальцями, а потім переповідали своїм родичам та знайомим у інших селах, як їхній вихованець збиткується над раджою. Дрібниця, як то кажуть, але ж приємно!


Один тільки раджа приємності від цього не відчував. Це ж який сором для влади! Безрідний шмаркач дозволяє собі знущатись над самим раджою! І що з цим робити?


Покарати? Але за що? Адже сільський дурник наче нічого протиправного не чинить – просто тягне собі слона за хвоста!


Убити? Тоді справа набуде розголосу і це також не сприятиме популярності влади!


Перестати приїжджати в це село? То всі знатимуть, що раджа не такий уже всесильний та справедливий, якщо не може дати собі ради з дитиною. Що робити?


- Дай йому якусь роботу, мій пане, - порадив раджі один з радників. – І нехай він за цю роботу отримує якусь винагороду.

- Та яку ж роботу можна доручити дурневі? А якщо він відмовиться?

- Доручіть йому щовечора, з заходом сонця запалювати світильники у місцевому храмі. А на світанку гасити їх. Це завдання нескладне, почесне й не потребує великого розуму. Як винагороду покладіть йому … миску рису та пару мідяків. Цього вистачить.


Так і сталось. Раджа викликав до себе старосту села і звелів дати хлопчикові роботу – пильнувати за світильниками у храмі. Той звичайно ж не зміг від цього відмовитись, позаяк від прихильності богів залежав добробут усього села. І став перед заходом сонця приходити до храму, доливати олії до світильників та підпалювати їх. А з настанням світанку гасити.


Через кілька тижнів раджа знову проїжджав повз село. І хлопець знову кинувся, щоб повторити свій улюблений жарт – схопити слона за хвіст і зупинити його. Та тільки цього разу не зміг цього зробити. Слон виявився сильнішим.


- Як же це сталось?, - запитав раджа у свого радника.

- О мій пане, - відповів той. – Людина може бути сильною тільки тоді, коли їй нічого втрачати. Коли ж їй загрожує втрата будь-чого, нехай це навіть миска рису та кілька мідяків, вона свою силу втрачає.


14 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі