ЧАС ВОГНЮ ТА КАМІННЯ

З першої книги серії Психологічна Археологія України.

Артефакт на обкладинці:


Так званий мізинський браслет — витвір мистецтва палеоліту, якого знайдено в Україні біля села Мізин на Чернігівщині. Дослідники вважають, що орнамент на браслеті імовірно зображає календар. Цей прилад виготовлено на берегах Десни приблизно 20 000 років тому. Відтоді він справно виконує свою роботу — вимірює час. Той час, який створив нас з Тобою такими, якими ми є. Якщо Ти хочеш знати, яким Ти будеш в майбутньому, то мусиш, спершу, усвідомити, яким Ти був колись. Бо ріка часу тече з минулого в майбутнє прямо через Твій розум.


В, так званих, науково-популярних фільмах часто можна побачити акторів, загримованих під австралопітеків, які гуртом кидають камінням у хижаків, змушуючи останніх відступати. Гуртом і батька легше бити?


Аякже! Зараз! Хай би автори такого фільму чи, навіть, уся знімальна група поїхала б собі до Африки, а хоча б у Серенгеті, і покидали там камінцями в левів чи гієн. Чи багато б з них там залишилось, окрім кінокамер?


Та все ж, всупереч, здавалося б, очевидному, людські наші предки якось давали собі раду і зуміли вижити. І не просто вижити, а перемогти всіх своїх конкурентів та стати царями савани так само як колись, дуже й дуже давно, їхні предки стали царями озера. Яким чином?

Протолюди полюють на антилопу. Сучасний малюнок

Мабуть, очевидним є те, що фізичні чинники не були визначальними. За усіма чисто тваринними ознаками — міццю м’язів, швидкістю ніг, гостротою зубів та кігтів вони програвали усім своїм конкурентам. І навіть непересічна тямущість та доволі добре розвинена мова нічого не рятували. Будь ти хоч айнштайном, хоч шекспіром для голодного лева ти тільки здобич, з якою досить легко впоратись. Та було щось, що заважало левам, а також леопардам, гієнам і, разом з ними, всім іншим хижакам це чинити.


Може саме про це щось спробував сказати нам автор, улюбленого всіма дітьми Мауглі, англійський поет та письменник сер Редьярд Кіплінг, вклавши в уста тигра Шер-Хана наступні слова:

Він Людина, і ніхто з нас не може подивитись йому в очі!

Для тварин зоровий контакт — це, свого роду, міряння силою і той, хто першим опускає очі долу, той визнає себе слабшим і відступає.


Щоб замінити гострі зуби та драпіжні кігті, еволюція подарувала первісній людині іншу зброю — можливість ментального впливу на розум інших істот.


Протолюди, навіть ще не усвідомлюючи цього, могли в телепатичний спосіб навіювати іншим живим істотам болючі та неприємні емоції. Одна тільки поява голої двоногої істоти, викликала в інших тварин жах і вони воліли відступитись. Це, без жодних сумнівів, було ілюзією. Та навіть сьогодні люди, з усім своїм розумом, більше схильні вірити почуттям, аніж здоровому глузду. А що вже казати про нерозумних тварин?


Вірогідно, на початку емоції ці були неконтрольованими. Протолюди страшенно боялись і, мимоволі, транслювали у простір свій панічний страх, чинячи це так ефективно, що створювали довкола своєї громади ментальну ауру жаху, яка легко зчитувалась розумами інших істот.


Давньогрецькі міфи оповідають нам, що богиня Афіна носила накидку з козячої шкіри — егіду, на яку було пришита голова страховища — Медузи Горгони, один тільки погляд мертвих очей якої викликав жах, як у смертних людей, так і у безсмертних богів. А цапоногий та цапорогий лісовий бог Пан, в якому легко вгадуються риси протолюдини, вмів наганяти нестримний і некерований страх, який називали панічним. Панікою. Себто, страх, який наші предки навіювали іншим тваринам, був настільки гострим, що не тільки захищав їх, але й відганяв голодного хижака від його законно впольованої здобичі.


У тваринному царстві це було чимсь абсолютно нечуваним. Страх, що супроводжував протолюдей, став щитом, який прикривав їх впродовж довгих сотень тисяч років і дав можливість людському роду спокійно просуватись в часі до майбутнього. З часом еволюція ментальних особливостей прискорилась і стала домінувати над еволюцією фізичною. Майже певним є, що з часом люди, а, принаймні деякі з них цими властивостями стали користуватись свідомо, вдосконалюючи їх так само як свої мануальні здатності.


Залишки цих колишніх і, на жаль, майже втрачених людських можливостей досі збереглись у так званих примітивних, тобто, нецивілізованих народів. Особливо помітні здатності до телепатії демонструють представники народності сан, або, більш звично, південноафриканські бушмени, гілка яких першою відокремились від загальнолюдського стовбура, завдяки чому, вони зберегли достатньо багато архаїчних, невластивих іншим сучасним народам, фізіологічних та психічних особливостей. Шосте почуття бушменів дозволяє їм легко знаходити напрямок у незнайомій місцевості й знати про дії близьких людей.


Та найбільше враження на дослідників справляє робота радіо Калахарі — стовпів диму, якими бушмени передають повідомлення на відстань. Парадокс полягає в тому, що такі сигнали не несуть жодного інформаційного навантаження, окрім одного — вони привертають увагу. І при погляді на дим деякі представники племені розуміють, про що йде мова.


Бушмени Калахарі

Пояснити, яким чином це відбувається, не можуть ні вчені, ні навіть самі бушмени. Це просто знання про щось, яке виникає саме по собі. Правда, самі бушмени не заморочують собі голів пошуками пояснень своїх неймовірних здатностей, адже не маючи можливості порівнювати себе з іншими людьми, вони вважають такі здатності абсолютно природними, таким ж, як, наприклад, мова чи дихання.


Один із місцевих мешканців пояснював дію радіо Калахарі приблизно таким чином:

Я роблю дим для того, щоб інша людина знала, що я думаю. І він теж думає, і в такий спосіб він думає мої думки.

Саме зміни психологічного характеру, такі як телепатія, ментальний вплив на розум інших істот, екстрасенсорне відчуття світу, можливості яснобачення та передбачення ситуації дали протолюдям вирішальні козирі у великій грі за виживання і дозволили видряпатись на вершину харчової піраміди.


Самостійно полювати на велику дичину протолюди ще не могли, але відігнати хижаків від впольованої ними ж здобичі чи розігнати інших стервоїдів людські предки уміли дуже добре. І це, мабуть, породило основну, домінантну рису загальнолюдського мислення — виокремлення себе з природи. Ну а далі психологічні зміни стали тим локомотивом, який потягнув за собою всі інші супутні зміни-зростання розуму, збільшення об’єму мозку та черепної коробки, вдосконалення прямоходіння та мануальних здатностей. Одним словом, протолюдина почала ставати суперлюдиною.


Очевидно, що видимі переміни супроводжувались змінами невидимими, але не менш важливими. Радикально змінилась біохімія — організми протолюдей дуже швидко вчились використовувати недоступні для них джерела енергії, вживаючи щораз то більше м’яса. Енергетика тіла стала іншою.


Саме тоді, вірогідно, виробилась єдина енергетична система організму, яка могла мобілізувати в потрібний момент і спрямувати в потрібне місце максимальну кількість енергії. Тому можна сміло стверджувати, що мозок далеких людських предків працював на всі сто відсотків. Це прозвучить дивно, але хоча перші люди не володіли й дещицею сучасних знань, їх мислення було набагато ефективнішим, аніж сучасне.


Втім, за іронією долі, це ж ефективне мислення стало причиною занепаду і зникнення тих ментальних здібностей, які сотні тисяч років невидимою захисною стіною оточували людей. Переломним моментом стало подолання властивого усім тваринам страху веред вогнем і опанування цією енергією.


Освоєння вогню слід вважати точкою відліку не тільки в гуманізації тварини й перетворенні її в людину, але й початку творення цивілізації. Всі тварини вогню бояться це закладено в них природою, як інстинктивний захисний механізм. Яким чином протолюди змогли здолати цей страх невідомо, а дуже хотілося б знати, бо подолання інстинктивного страху — це складне психологічно випробування, котре не кожній сучасній людині під силу — спробуй-но позбутись страху висоти!


А вони якось змогли. Вогонь став стратегічною зброєю новонародженого людства і використовувався людьми в боротьбі з усіма своїми ворогами. Якщо раніше, до винайдення способів управління вогнем, людиноподібні істоти вимушені були тихцем полювати на якусь мізерну дичину або вдовольнятись недоїдками великих та сильних хижаків, конкуруючи, при цьому, з гієнами, шакалами, грифами та іншими стерв’ятниками, то тепер ситуація змінилась кардинально.


Володіння вогнем моментально перетворило людину в узурпатора влади над усією природою. А принаймні створило людям таку ілюзію. Боятись більше було нікого — вистачило вхопити в руки запалену гілку та помахати нею левові перед нахабною мордою. Це вже зовсім не те, що камінцями кидатись!


Підпалити суху траву в степу та чагарники — і хто не сховався, ми не винуваті!


А сховатись не всім так просто вдавалось — на згарищі залишались обгорілі та напівзапечені трупи тварин, м’ясо яких можна було скуштувати на смак. І смак цей першолюдям не тільки сподобався, але й, само собою розуміється, вкотре прискорив та покращив енергопостачання мозку.


І це також одна з таємниць нашого походження, бо саме з моменту винайдення вогню змінився не тільки темп людської еволюції, змінився і сам її напрям. Розвиток ментальних здатностей поступово став сповільнюватись, натомість прискорювалась еволюція здібностей фізичних і насамперед технічних. Особливо швидко розвивалась зв’язка мозок — рука — горло, що дуже швидко привело до появи технологій, артикульованої мови та ускладнення соціального устрою.


І суперлюдина почала перетворюватись в людину пересічну. Нові навички поступово, а потім усе швидше і швидше, руйнували єдину колись енергетичну систему організму, вносячи в неї різнобіжності та суперечності. Швидкість збільшення об’єму мозку, досягши свого максимуму сімсот-вісімсот тисяч років тому, почала сповільнюватись, потім зовсім зупинилась і людський мозок поступово почав зменшуватись. Енергопостачання мозку стало скорочуватись, обмежуючи використання його потенціалу і звівши його, в кінцевому результаті до отих чотирьох, семи чи навіть десяти відсотків, які ми маємо тепер. Бо навіщо постачати енергію тим нейронним мережам, які не активовані та не відіграють в житті індивіда жодної ролі?


Але чи є якісь свідчення парапсихічних здібностей пралюдей?


Може екстрасенсорні здатності бушменів та інших, так званих, примітивних народів, не є спадком, отриманим від далеких предків, а надбанням уже їхньої власної еволюції?

Зрозуміло, що прямих доказів того, що пралюди були екстрасенсами, немає, бо від предків наших залишились хіба що скам’янілі кості, оброблене їхніми руками каміння та погаслі головешки вогнищ. Однак, цілком можливо, що докази ці зберігаються в головах їхніх нащадків — нас з тобою, оскільки ми й є колишніми ними і їхні гени продовжують собі жити в наших тілах, зберігаючи в собі набуті давним-давно навички та знання. Це звісно ж наша генетична пам’ять, але не тільки вона.


В дев’яностих роках минулого століття італійський нейрофізіолог Джакомо Ріццолатті, до речі народжений у Києві, виявив групи специфічних нейронів, які активуються не тільки під час безпосереднього виконання якоїсь дії, але й тоді, коли ми бачимо (чи уявляємо), як цю дію виконують інші.


Інакше кажучи, ці нейрони дозволяють нам приміряти на себе поведінку іншої людини й у такий спосіб зрозуміти її. Ріццолатті назвав їх дзеркальними нейронами. Функція дзеркальних нейронів чи, точніше, мереж дзеркальних нейронів полягає в тому, щоб відчувати почуття, настрої, можливо, навіть, думки інших людей і повторювати їх. Якщо ми їмо яблуко, активується група дзеркальних нейронів, і ця ж група клітин активується, якщо ми будемо спостерігати, як яблуко їсть інша людина. Ми легко можемо собі пригадати та відчути смак стиглого соковитого яблука, навіть, якщо в руках у нас цього яблука немає.


Себто, дзеркальні нейрони — це свого роду механізм, який координує колективні дії групи людей. Саме завдяки їм, вливаючись в юрбу, ми самі стаємо її частиною. В основному це відбувається за допомогою, так званих, невербальних сигналів, себто тонкої міміки обличчя і майже непомітної мови рухів, які наш мозок зчитує мимоволі з облич та тіл інших людей. Втім, є й інші канали отримання такої інформації. Дзеркальні нейрони дають нам можливість, щоправда, не всім і не завжди, одержувати інформацію про почуття інших людей, навіть, якщо вони знаходяться десь далеко від нас, в усякому випадку поза зоною зорового чи слухового контакту.


Люди називають таке явище телепатією, шостим чуттям, передачею думки на відстань і тому подібними назвами. Та, як би ми це явище не називали, воно існує і підтверджене численними експериментами. Щоправда, у сучасних людей цей ментальний контакт працює тільки між емоційно близькими людьми — батьками та їх дітьми, сексуальними партнерами, друзями, однодумцями своїми, інакше кажучи. В групі протолюдей всі були своїми, емоційні контакти між учасниками групи були, поза жодними сумнівами, набагато міцнішими, аніж це взагалі мислимо у нашому світі. Тому дзеркальні нейрони працювали на всю свою потужність, фактично творячи й транслюючи єдину групову емоцію. І якщо це був страх, то важко не поспівчувати тим, хто опинявся в полі його дії.


Першолюди біля вогнища

Правдоподібно саме страх, який австралопітеки та їх наступники люди-умільці могли транслювати в простір, спочатку віддзеркалюючи власні емоції, а потім і за допомогою вогню, а також за допомогою знарядь, користуючись якими вони заощаджували час та громадили енергію, малоросла, гола і, на перший погляд, ні до чого не здатна істота, здолала всіх своїх супротивників. І, коли попередні тілесні форми перестали відповідати новій ментальній сутності, еволюція дала початок новим видам розумних істот.


КУПИТИ КНИГУ

Підпишись, щоб отримувати новини!
+38 066 30 10 112 (viber, whatsapp. line, telegram)
124019.png
whatsapp.png
124016.png
fb-messenger.png

Оформлення замовлень  захищено шифруванням HTTPS / TLS