ЧИ СПРАВДІ …

Майже кожна людина у своєму житті іноді займає активну позицію, але тільки одиниці можуть зберегти такий настрій достатньо довго, щоб досягти в житті своїх цілей. Цьому є дві причини.


По-перше, більшість людей уже пройшли обробку у пральній машині суспільства, і живуть із ідеально промитими мізками. А тому що люди, здебільшого, істоти з натури добрі, і жити не можуть без того, щоб когось не ощасливлювати, вони прикладуть безліч зусиль, щоб бачити тебе у своєму колі.


По-друге, частина людей, котрі, на щастя, що не втратилися мрії, замість того, щоб визначити мету, плекають благочестиві надії. Приміром, говорять: От би виграти в лотерею!, або: Я хотів би бути багатим, або: Я хотів би добитися успіху!


Наша мова вміє передавати безліч відтінків. Якщо ти чуєш від свого співрозмовника подібні хотів би, міг би або от би, будь певен - для свого щастя він не зробить нічого, навіть у кіоск не сходить, щоб лотерейний квиток купити.


А якщо вже ти мав нещастя почути у відповідь на своє прохання фразу я дуже хотів би тобі допомогти, знай, що слідом почуєш але, котре пояснює, чому ця допомога неможлива. Не чекай цього але - часу шкода.


Люди йдуть шляхом найменшого опору, який видається їм і в психологічному плані, і у фізичному, найлегшим. Набагато легше лежати собі вдома на дивані, аніж зробити те, що є обов'язковим для досягнення перемоги в житті. Легше погоджуватися з усіма, ніж мати свою думку. Негативізм - це хвороба й, на жаль, заразна.


Ліки від цієї хвороби є, але спочатку трохи профілактики.

Наприклад - телевізійні новини. Ще в шістдесяті роки для новин виділялося всього п'ятнадцять-двадцять хвилин у вечірній час. Тепер новинні програми тривають навіть і по дві-три години. Їх можна поглинати щодня протягом доби й чудово знатись на всіх поточних подіях. Питання тільки що з цим знанням робити?


З новин ми, в основному, дізнаємось про війни, насильства, напади й банкрутства. Але яке діло, для прикладу, мешканцеві українського містечка до падіння уряду в Аргентині чи пожеж в Австралії?


Хтось заперечить мені, що процеси глобалізації перетворюють світ в одне велике село, де всі про всіх знають.


Знати - таки знають, та змінити можуть не багато що. Тому що новини, які ми отримуємо - це не інструкція дії, а навпаки - наказ бездіяльності. Прямо чи завуальовано нам з екрана телевізора говорять:

- Маленька людино! Не пхайся не у свої справи. Не живи своїм життям. Якщо тобі потрібні емоції - то подивися мильну оперу або бойовик, або комедію, або випусти пару, спостерігаючи за футбольним матчем. Переживай чужі та вигадані проблеми і забудь про свої власні. Ми вирішимо їх замість тебе. Вибір у нас великий, а в тебе вибір маленький - знай собі, перемикай телевізійні канали і раз у кілька років відірви зад від дивану та проголосуй за кого тобі скажуть.

Професор Преображенський в Собачому серці радив не читати перед обідом радянських газет. Не знав професор, що з'явиться телебачення. І не тільки в Радянському Союзі. Навіть колишньому …


Якщо хочеш бути успішною людиною - не дивися телевізор, а то будеш миттєво запрограмований на невдачу й повіриш у те, що ніколи не зможеш досягти успіху. Це серйозно.


Успіх - справа особиста. Неважливо, що інші вважають успіхом, важливо тільки те, чим він є для тебе. Чи справді ти отримав в житті те, чого прагнув? Чи справді зробив усе, що задумав? Чи справді став хоч на крок ближче до свого успіху?


Чи справді … ? - це важливе питання. Ти можеш брехати собі, але сам не зможеш у цей обман повірити.


На жаль, більшість людей бояться відповідати на це питання. Деякі, маючи бажання щось зробити, але, не одержавши відразу чудесних, швидких результатів, говорять: У моєму випадку це не дає результатів.

Інші, пропрацювавши багато років, твердять: Я працював довго, але не отримав від цього нічого доброго. Що ж мені, чекати до кінця свого життя?


Такі люди мають рацію але й помиляються одночасно. Усе питання в тому, чи працював ти для чогось чи просто працював? Чи робив ти те, що хотів чи робив те, чого від тебе вимагали інші?


У позиції очікування можна, звичайно, перебувати до кінця днів своїх так ні на крок і не наблизившись до успіху.


Дуже небагато людей досягають у житті того, чого прагнуть (за умови, що знають, чого прагнуть), тому що тільки одиниці вміють вкладати у свою діяльність справжні зусилля так довго, скільки це необхідно, щоб досягти успіху. А це, власне кажучи, і є ціна!


Прагнучи до своїх цілей, не варто заощаджувати своїх зусиль доти , доки це необхідно, щоб досягти успіху. Невідомо, чи займе це рік, два роки чи десять років - ти мусиш присвятити стільки часу, скільки потрібно. Якщо твої цілі непохитні, а дорога чітко окреслена - послідовно йди нею!


Але більшість людей не в змозі це зробити. А чому?


Тому, що пов'язують досягнення мети із задоволенням, а роботу з її досягнення з стражданням. Звичайно, у такому випадку синиця в руках (у вигляді безтурботного лежання на дивані) стає якось бажанішою …

Для того, щоб отримати щось нове необхідно й чомусь новому навчитися. А от вчитися не хочеться - тому що ліньки. Тобто не те щоб ліньки, але все часу якось, розумієте, немає.


Розумію. Тільки не в часі справа. Справа в школі, яка так відбила бажання одержувати нові знання, що дотепер цього робити не хочеться.


Але згадай, як ти вчився зав'язувати шнурівки на своїх черевиках. Чи ще не навчився?

Тоді згадай, як вчився ходити. Ти відразу, тільки-но народившись, устав на ноги? Чи трохи полазив рачки?


Ти хоча б раз подумав, що навчитися ходити було важко й теж вимагало зусиль і, можливо, було б краще повзати рачки все життя, що залишилось? Ні? Чому?


Може тому, що тоді ти ще не знав, що на це не варто витрачати зусиль. Ніхто тобі не сказав про це, навпаки, усі навколо підтримували тебе й захоплювалися твоїми першими крочками. Було приємно, хоча згадай, скільки разів ти при цьому боляче падав?


Але тебе хвалили й знову ставили на ніжки. А тепер от не хочуть. Не хвалять і, коли впадеш, ніхто не простягає турботливі долоні. Боляче …


Хоча не тільки підтримка дорослих змушує дитину вчитися ходити. Навіть, якщо її не хвалять і не витирають їй слізки після падінь, дитина однаково навчиться ходити. Їй же цікаво побачити світ, у якому вона живе по-новому. Їй цікава вона сама у цьому світі, їй цікавий сам світ. Їй цікаво все, поки вона не піде до школи …

Якщо ти зумієш усвідомити, що шлях, який веде до мети не менш (а може й більш) важливий і цікавий, ніж сама мета, то вважай, що Ти вже на вершині.


Звичайно, шлях туди нелегкий, але вершина тому так і приваблива, що не кожен її долає.


Виняткові речі - це справа людей виняткових. А виняткові вони завдяки своїй позиції. Кожен з нас може бути великою людиною, але спочатку треба розвити цю велич у собі. Тільки так!

30 перегляд0 коментар
Підпишись, щоб отримувати новини!
+38 066 30 10 112 (viber, whatsapp. line, telegram)
124019.png
whatsapp.png
124016.png
fb-messenger.png

Оформлення замовлень  захищено шифруванням HTTPS / TLS