8 МІЛЬЯРДІВ ПАЗЛІВ або НАВІЩО ЗНАТИ СЕБЕ?

Для початку перекажу одну неймовірну, проте, абсолютно правдиву історію. Людина, яка розповіла мені цю історію - колишній військовослужбовець. В 70-тих він служив в одній із частин групи радянських військ у Німеччині. На той час йому було тридцять шість років і тоді, він відзначався відмінним фізичним та психічним здоров'ям, вів здоровий спосіб життя, спортсмен-ковзаняр, алкоголем не зловживав. Це, щоб виключити будь-які натяки на якісь психічні відхилення.

Під час виконання звичайної рутинної канцелярської роботи він раптом відчув слабість. За його словами, люди яких він бачив у вікні, раптом почали рухатися в прискореному темпі. Йому захотілося пити, але коли він устав, щоб налити собі до склянки води, то раптом виявився десь посередині поля. Удалині він бачив стіни міста й дахи будинків. Довкола нього було багато людей, одягнених у старовинні військові мундири. Люди не звертали на нього жодної уваги так, наче його взагалі не існувало. Між собою вони спілкувались мовою, схожою на сучасну російську, але з їхніх розмов оповідач розумів лише окремі слова. Так тривало хвилин десять і припинилось так само раптово, як і почалось - чоловік знову виявився у своєму кабінеті зі склянкою в руках. Люди в мундирах, як він потім з'ясував, нагадували солдатів російської армії часів семирічної війни, а це приблизно 1760 рік, а місто, яке він бачив, можливо було Берліном.


Пояснити механізм таких спогадів ми не в змозі, але чи багато хто з людей може пояснити, як працює, наприклад, телебачення чи мобільний зв'язок? Однак, це незнання не заважає нам вмикати телевізійний передавач й телефонувати друзям. Очевидно, що для переміщення в часі потрібно, щоб склались певні умови, як фізичного, так і психічного плану. Якими є ці умови ми не знаємо і, вірогідно, ще не скоро дізнаємось. Але є інші, значно більш безпечні способи подорожей у часі. Це ментальні подорожі.

Одним з найвідоміших мандрівників у часі був польський інженер Стефан Оссовєцкі (Stefan Ossowiecki, 22.08.1877 - 05.08.1944). Разом з Станіславом Понятовським (Stanisław Poniatowski 06.10.1884 – 07.01.1945), одним з найбільш видатних етнографів того часу, Оссовєцкі провів серію експериментів, які повинні були довести можливість ментального дослідження минулого. Об’єктами досліджень були артефакти, віднайдені під час розкопок поселень палеолітичних людей в долині ріки Дордонь у Франції.


Оссовєцкі відкрив понад сотню фактів, які до того не були відомі археології й тільки згодом підтвердилися. Стефан Оссовєцкі вказав, наприклад, що люди кам'яного віку користувалися масляними лампами, - які потім, набагато пізніше, були знайдені під час розкопок. Він виконав докладні малюнки тварин, на яких полювали, описав житла й ритуал похорону - усе це пізніше підтвердилося археологічними знахідками. Серед інших його тверджень, які потім підтвердилися, було те, що доісторичні жінки користувалися косметикою й робили складні й вишукані зачіски. Зовсім не дикими були наші пращури, чи не так?


Але де зберігається інформація про давно минулі події?


У середині вісімдесятих років минулого сторіччя з'явилася теорія модифікаційного впливу психіки на ген. Ця теорія дала дуже багато для розуміння того, як виникають хвороби.


Є доведеним фактом, що гени нашого тіла перебувають у динамічній рівновазі із клітинним метаболізмом. Ця рівновагу підтримують речовини-посередники (у тому числі гормони й нейротрансмітери), які з рівнів психіки сприймають й трансформують стимулюючі імпульси. Спочатку в корі головного мозку виникають побачені або уявлювані образи. При цьому механізм виникнення реально побачених чи тільки уявлюваних образів абсолютно однаковий. Потім електричні імпульси мозку трансформуються в хімічну мову гормонів, яка безпосередньо впливає на роботу гіпофізу. Гіпофіз же, у свою чергу, активізує гормони, пов'язані з функціонуванням генів. Гени керують відтворенням білків нашого тіла, тобто, фактично, щораз створюють клітини, з яких наше тіло складається. Себто якість нашого тіла безпосередньо залежить від якості побачених нами чи уявлюваних образів, а ще більше - від емоцій з ними пов'язаних. А пам'ять наша надзвичайно емоційна. Ми ж, щось згадуючи, відтворюємо в пам'яті не сухий опис фактів, а пережиті емоції, пов'язані із цими фактами. Не складно допустити, що емоції разом зі спогадами про події, які їх викликали, можуть фіксуватися й передаватися з генами від покоління до покоління. Модифікаційна теорія впливу психіки на ген прекрасно пояснює причини виникнення хвороб, коли гени кліток дають команду по-іншому відтворювати білки тіла. Але не тільки...


Запис важливих подій у генетичній базі даних може також пояснити спонтанні спогади про дуже віддалене минуле, які проявляються в багатьох людей у вигляді снів, передчуттів, здогадів або навіть дивних станів дежа-вю. Це також може пояснити, як під впливом емоцій включається механізм природного добору, викликаючи процеси мутації генів і появи нових видових ознак.


Підтвердження того, що гени запам'ятовують не тільки емоції, а ще й образи, якими ці емоції були викликані, прийшло зовсім недавно й, як водиться, із зовсім несподіваної області.


Ми живемо в дивному світі. У світі, де проблемою є масове потовстіння частини людської популяції, разом з тим, що кожна шоста людина на планеті страждає від недоїдання. Найтовстішою нацією на планеті є американці. Це в середньому. Але американці товстіють нерівномірно. Найбільше товстунів на статистичну тисячу населення припадає серед афро-американців та громадян латиноамериканського походження, найменше - серед нащадків англосаксонської раси. Чому так?


Статистичні дослідження довели, що однією з причин ожиріння є наявність так званого голодного гена. Цей ген може бути присутнім у людей, предки яких у глибину декількох або навіть декількох десятків поколінь, пережили тривалий голод. Тобто в момент, коли їжа потрапляє в поле зору, цей ген включає програму максимального насичення. Він пам'ятає голод, який предок його носія пережив колись, може навіть дуже давно і змушує організм максимально утилізувати калорії, перетворюючи їх у жир - про всяк випадок, щоб не голодувати, коли знову настануть голодні часи. Ці спостереження підтвердилися в Китаї - були часи, коли там від голоду вимирали цілі провінції, і тепер сучасні китайці товстіють неймовірними темпами.

Американські психологи створили декілька програм схуднення, що базуються на роботі пацієнта з уявою й на, так званих, регресіях віку. Тобто пацієнтові пропонувалося вивчити кілька нескладних медитативних технік, за допомогою яких він в уяві переносився в минуле, де також в уяві переживав голод, насичував себе їжею і т.д.


Ці програми приносили користь у своєму безпосередньому призначенні, але виявили й побічні ефекти. Дуже часто учасники цих програм, захопившись грою, описували свої враження від минулого так, немов реально його бачили. Спочатку все це сприймалося, як гра надмірної уяви – цей вираз, запозичений з англомовної літератури, ми дуже часто любимо вживати. Не буває надмірної уяви - є тільки її брак у дуже багатьох людей, адже уява - це і є наше мислення!


Потім хтось догадався зіставити ці описи з реальними фактами, які були відомі, і виявилося, що не гра уяви мала місце, а робота уяви - люди відтворювали минуле, часом із найдрібнішими подробицями, описуючи ситуації, про які явно не могли нічого знати раніше. Гени заговорили.


Через уяву почала проявлятися закладена в них інформація, що належала багатьом людям - адже в кожного з нас, як мінімум мільйон предків і всі вони, відходячи в кращий зі світів, залишили нам свої послання, свої розповіді про той світ, у якому вони жили. Ці знання безцінні. Генетична інформація, знання, закодоване в наших генах, є ключем до пізнання світу. Саме там, а не в Тибетських монастирях чи в єгипетських пірамідах слід шукати інформацію про те, що є й про те, що буде. Ось воно, знання - поруч. Ось вони - хроніки Акаші, Реріхова Шамбала, Урантія й усе інше.

Тільки не все так просто. Кожен з нас володіє тільки фрагментом цих знань. Причому дуже невеликим фрагментом, зрозуміти який неможливо без знання інших фрагментів. Як казав Станіслав Лем, щоб про щось дізнатись - треба вже щось знати. Інакше генетичні знання не можуть бути проявленими.


Невідомо, хто встановив цей геніальний у своїй простоті запобіжник - напевно, той, хто й створив людину. Такий запобіжник працює на засаді: все - або нічого. Таємні знання стануть явними тільки тоді, коли людство стане єдиним - вони не можуть належати одній людині, кільком людям або навіть групі людей. Інакше кажучи, поки людство не навчиться єдності, мудрішими ми не станемо ні на йоту. У єдності наша сила.


Чутки про закриті знання циркулювали завжди. І завжди були люди, у яких дещиці цих знань спонтанно проявлялися. Згадай малюнки Леонардо да Вінчі або Ієроніма Босха, катрени Нострадамуса, згадай народних цілителів, мудреців, знахарів, поетів, провидців. Природа, або, якщо так хочеш, Бог немов приготували для нас первинну ниточку інформації. Це як у дитячій грі в пазли - спочатку потрібно підігнати один до одного кілька фрагментів мозаїки й зробити це дуже важко, а потім справа йде усе легше й усе зрозумілішою стає картина, яка із цих фрагментів складається.


Наша картина складається із восьми мільярдів пазлів, тому скласти її буде не так просто, але ніхто не сказав, що неможливо. Просто хтось повинен зробити перший крок.

22 перегляд0 коментар

Останні пости

Дивитися всі