Поминаючи людей неслов’янського походження (пам’ятаєш отих 500 родів татарського походження?, а ще білоруського, німецького, шведського, польського, шотландського, грецького та інших), пом’янемо тільки деяких із тих, хто започаткував так звану російську науку:
Один із ректорів Київської братської школи, вчений та письменник Мелетій Смотрицький є автором славнозвісної Грамматіки славенския. Це праця, з якою він увійшов в історію науки як родоначальник слов’янської філології. За цією граматикою навчалося не одне покоління молоді у слов’янських країнах.
Микола Бантиш-Каменський із Ніжина - очільник московського архіву і почесний член Російської академії наук, історик і археограф.
У 1687 році в Москві вихідцями з України була відкрита Слов’яно-греко-латинська академія, значний внесок у розвиток якої вніс видатний вчений, професор Києво-Могилянської академії Стефан Яворський. Він же став основним консультантом проекту створення Російської академії наук. З двадцяти членів-фундаторів її більшість були українськими вченими.
Яків Блоницький із Києва - викладач грецької мови в Слов’яно-греко-латинській академії Москви, укладач грецько-слов’янських словників і граматики церковно-слов’янської мови, за якою до сих пір відбуваються церковні служби православної церкви московського патріархату.
Гедеон Сломинський з Києва - разом з Варлаамом Лащевським впорядкував офіційну московську Біблію і видав її у 1754 році. У такому вигляді вона друкується й нині.
Гаврило Бужинський з Полтавщини - письменник, церковний діяч і проповідник. З 1706 року професор московської Слов’яно-греко-латинської академії, потім її префект, а потім - протектор шкіл та типографій всієї російської держави. Переклав російською мовою багато європейських книжок (зокрема Еразма Роттердамського). Сприяв формуванню російської наукової термінології, після чого в наш час деякі росіяни заперечують право на існування української мови на тій підставі, що, мовляв, вся наукова термінологія нині - російська. Його перу належав перший в Росії посібник з етики - Юности честное зерцало.
Варнава Волостиковський із Києва - був Холмогорським архієпископом. 1723 року заснував в Холмогорах Словенську школу з викладанням слов’янської й грецької мов і латини. В цій школі вчився місцевий мешканець Михайло Ломоносов і там він довідався про існування академій в Москві та Києві.
Інокентій Ґізель з Києва, званий руським Аристотелем, - професор і ректор Києво-Могилянської академії. Історично-літературний твір Гізеля Мир з Богом людині (1669) широко розповсюдився в Україні й Росії та багаторазово перевидавався. Гуманізм цієї книги і її невідповідність монархічним нормам тодішнього російського суспільства стали причиною її заборони синодом в 1690 році. В 1674 р. Києво-Печерською лаврою було видано Синопсис Ґізеля - перший друкований підручник з східнослов’янської історії і до середини ХІХ століття він перевидавався близько тридцяти разів.
Лаврентій Горка із Львівщини – перший обер-ієромонах російської армії та флоту - заснував семінарію у В’ятці.
Федір Заставський з Мелітополя – засновник і перший директор Сімферопольської гімназії.
Григорій Зельницький з Умані - доктор філософії Московського університету, директор училищ Калузької губернії.
Лука Конашевич із Самбора - створив у 1725 році школу у Великому Устюзі.
Сильвестр Кулябка з Києва - заснував семінарію в Костромі.
Гедеон Одорський з Києва – засновник семінарії в Архангельську.
Платон Петрушевський з Києва - засновник шкіл у Сєвську в 1741 році і у Владимирі на Клязьмі в 1749 році.
Філофей Лещинський із Слобожанщини - заснував у 1703 році школу в Тобольську.
Варлаам Ліницький з Київщини - створив школи в Суздалі (1723), Коломні, Астрахані (1727).
Єпіфаній Тихогорський з Слобожанщини - заснував школу у Бєлгороді.
Сильвестр Холмський з Львівщини - заснував школу в Рязані.
Амвросій Юшкевич з Києва - заснував школу у Вологді.
Теодосій Яновський з Києва - заснував Олександро-Невську школу в Петербурзі.
Інокентій Кульчицький з Львівщини - створив школу в Іркутську.
Іван Гоголевський із Лохвиці - в 1713 році заснував семінарію в Архангельську.
Арсеній Могилянський з Вінниччини - заснував Троїцево-Сергіїву семінарію.
Дорофій Короткевич з Чернігівщини - створив школу в Смоленську у 1725 році.
Завдяки Івану Зарудному з Києва чимало московських будівель мають багать спільного з пам’ятками української архітектури. Це стосується Москви, Ростова Великого, Костроми, Петербурга, Таллінна, Тюмені й Тобольська. За дорученням Петра І Іван Зарудний наглядав за працею всіх малярів, архітекторів та іконописців Росії.
Олекса Мушич та Тимофій Кушва – київські міщани, що відкрили першу на Москві книгарню в Китай-городі.
Теофілакт Лопатинський із Львова - в 1706 - 1722 був ректором Московської слов’яно-греко-латинської академії, потім радником і віце-президентом Синоду. Володів латинською, грецькою, польською, німецькою, єврейською, арабською, халдейською, французькою, московською та іншими іноземними мовами, давніми й сучасними.
Петро Завадовський з Чернігівщини - кабінет-секретар Катерини ІІ, згодом перший міністр народної освіти Росії (1802-1810).
Іван Запольський з Київщини - професор фізики й математики Казанського університету.
Іван Зейнан з Закарпаття – учитель онука Петра І, майбутнього Петра ІІ.
Першим ректором Петербурзького університету був українець із Закарпаття Михайло Балудянський.
При цьому ці люди здебільшого не мали ні права писати на своїй рідній мові, ні вчитися, а часто і навіть називатися ім'ям свого народу. Великий русский писатель Микола Гоголь, подорожуючи Європою та зупиняючись в одному з пансіонів, при заповненні анкети в графі національність власноруч записав ukrainien. А от в Московії такого нахабства йому б не подарували. Там він, як і десятки тисяч інших вчених, письменників, дослідників, інженерів, учителів, військових і просто талановитих людей, досі залишаються русскими людьми.
Як не дивно, але всі їхні титанічні зусилля, фактично, були потрачені намарне. Московія, як у своєму царсько-імперіалістичному форматі, так і в радянсько-імперіалістичному продовжувала залишатись пожирачем мізків.
За рішенням сесії Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО 2001 рік був оголошений роком вшанування пам’яті видатного українського математика
Він зробив великий внесок у розвиток математичної культури в Росії, заснував школу російських математиків, які працювали в галузі механіки і прикладної математики.
Ім’я математика Георгія Вороного відоме світовій науці як основоположника і засновника нових наукових напрямків у теорії чисел, алгебри і геометрії, зокрема, заклав основи геометрії чисел.
Наукові праці одного з найвизначніших математиків ХХ сторіччя Михайла Кравчука увійшли до скарбниці світової науки.
У 1876 році на Вінниччині Олександр Можайський випробував свою першу дієву модель літака, працюючи далі над розробкою свого літального апарату в натуральну величину. Його проект фюзеляжного моноплана більш ніж на 30 років випередив розробки західноєвропейських та американських винахідників.
1913 року умільці з села Червоне на Волині власними руками зробили моноплан оригінальної конструкції Федора Терещенка.
Перший у світі гідролітак збудував український авіаконструктор Дмитро Григорович. А найбільший у світі чотирьохмоторний бомбардувальник Ілля Муромець у часи першої світової війни сконструював киянин Ігор Сікорський, відомий потім, як батько вертольотобудування (щоправда, на його щастя, уже в США).
Військову авіацію царської Росії в ті роки очолював генерал-лейтенант Олександр Кованько.
Архип Люлька першим розробив двоконтурний турбореактивний двигун, що дало змогу будувати літаки з принципово новими характеристиками.
Син запорозького гармаша та родич останнього кошового Петра Калнишевського Олександр Засядько з Полтавщини, кавалер золотої шпаги За хоробрість (її мали лише двоє учасників Вітчизняної війни 1812 року - він та Петро Багратіон), створив перші в світі балістичні ракети - прообраз космічних (тепер є кратер Засядько на Місяці).
Микола Кибальчич з міста Коропа на Чернігівщині за три доби до страти накреслив на тюремній стіні проект космічного корабля і формулу реактивної тяги.
Костянтина Ціолковського (нащадка гетьмана Северина Наливайка) всі знають, як винахідника аеро- та ракетодинаміки, основоположника космонавтики.
Юрій Кондратюк (Шаргей) з Полтави - автор ідеї багатоступеневої ракети. За його проектом 1969 року американці висадили людину на Місяці. Конструктор крилатої ракети 212 (1935 рік), що стала для німців прообразом ракет ФАУ-1 та ФАУ-2. Джон Хуболт, один із керівників американської космічної програми сказав:
Коли березневого світанку 1968 року я схвильовано спостерігав на мисі Кеннеді за стартом ракети, що мала понести корабель „Аполлон-9“ у напрямку до Місяця, я думав про українця Юрія Кондратюка, що розрахував трасу, по якій повинні були летіти троє наших астронавтів.
Сергій Корольов із Житомира - творець перших у світі космічних кораблів і... космічної ери.
Валентин Глушко з Одеси - творець реактивних двигунів до космічних і глобальних ракет.
Юрій Лисянський із Ніжина перший в Російській імперії здійснив навколосвітню подорож.
Один з предків відомого у всьому світі етнографа, антрополога і мандрівника Миколи Миклухо-Маклай був курінним отаманом у війську Запорозькому.
З українського шляхетського роду походив видатний біолог, один з засновників еволюційної ембріології, порівняльної патології та імунології Ілля Мечников. В 1908 року нагороджений Нобелівською премією спільно з Ерліхом.
Геніальний, широко знаний у світі Володимир Вернадський походить із української інтелігентної сім’ї. Його батько Іван Вернадський онук українського священика з Чернігова, відомий учений-економіст, який створив перший у Росії підручник історії політекономії.
Родом з Полтавщини - Іван Полетика, який першим в Російській імперії одержав за кордоном звання доктора медицини, деякий час був професором Кельнської академії. У 1756 році очолив Петербурзький генеральний сухопутний шпиталь (до Полетики цю посаду обіймали тільки іноземці).
Доктор медицини полтавчанин Мартин Тереховський першим довів безґрунтовність теорії Бюффона про довільний розвиток життя (пізніше його висновки одержали підтвердження у працях Луї Пастера).
Основоположник акушерства і педіатрії в Росії Нестор Амбодик виріс на Полтавщині в сім’ї українського священика - він став також основоположником російської наукової медичної термінології.
Першим в Російській імперії і одним з перших у світі запровадив наркоз Дмитро Сушинський, рятуючи солдатів Суворова, та й самого Суворова він врятував від смерті через больовий шок під час операції.
Основоположник першої російської анатомічної школи Петро Загорський з Чернігівщини. З 1799 року завідував кафедрою в Петербурзькій медико-хірургічній академії і займав її 34 роки, виховавши кілька тисяч лікарів і багатьох видатних анатомів.
Видатний український мікробіолог і епідеміолог Данило Заболотний завдяки своїм неоціненним науковим відмінностям і організаційним заходам припинив жахливі епідемії чуми, холери, дифтерії, тифів. Він заснував такі науки, як епідеміологія та медична географія, створив кафедри медичної бактеріології, епідеміології в Одесі та Ленінграді, заснував Інститут мікробіології в Києві.
І це тільки українці, та й то далеко не всі. А ще ж були євреї, німці, білоруси, поляки, шведи, грузини, татари, вірмени, литовці, латиші і багато-багато інших. І де ж тоді, серед усіх цих росіян місце для истинно русских людей?
Вдповідь відома – ніде! За рідкісними винятками, нащадки фіно-угро-слов’янсько-татарських метисів просто нездатні навчатися. І відомо чому: здатність до навчання – це здатність до самостійного мислення, абсолютно недосяжна для народу-раба.
Єдине, в чому ці люди досягли неймовірних висот, - це мистецтво мімікрії. Видаватись кимсь – великим, страшним, мудрим, добрим, вченим, щирим, і вчасно вибрати маску, в залежності від обставин, - це дуже складне мистецтво. І вироблене воно віками рабського існування. Очевидно, це необхідно для того, щоб вижити – не маючи і не вміючи абсолютно нічого, вдавати із себе, що маєш і вмієш усе. І не треба говорити, про велике чудо російської душі. Немає такого чуда. Є тільки роздвоєння особистості. Жити, одночасно ненавидячи об’єкт мавпування і розуміючи, що не можеш без нього обійтись, мабуть-таки, дуже важко.
Чи є рецепт від цієї хвороби?
Є. І його запропонував нам все той же знавець давньої Русі-Скіфії і великий мудрець, батько історії – Геродот.
Скіфи, - каже він, - були владарями Верхньої Азії впродовж двадцяти восьми років. Удерлися вони до Азії, переслідуючи кіммерійців, і позбавили влади мідійців, бо до приходу скіфів мідійці владарювали в Азії. Але скіфів, які були відсутні протягом двадцяти восьми років, коли вони повернулися до своєї країни, спіткали випробування такі тяжкі, як і ті, що були в Мідії, адже вони зустріли там численне вороже військо, бо скіфські жінки через те, що їхніх чоловіків не було з ними так довго, взяли собі за чоловіків рабів. Отже, від цих скіфських рабів і від жінок народилося і виросло покоління юнаків, які, довідавшись про своє походження, виступили проти скіфів. Коли скіфи повернулися в країну, вони вчинили їм опір і почали з ними битися.
Після багатьох боїв, коли виявилося, що скіфи не можуть подолати супротивників, один із скіфів сказав так: Що це ми робимо, скіфи? Ми б'ємося з нашими рабами і в битвах нас стає менше і їхнє число також зменшується. Ось що тепер, як мені здається, треба зробити: відкинути списи та луки і кожному взяти батіг і якнайшвидше піти проти них. Поки вони бачать нас із зброєю, вони вважають себе рівними з нами, а побачивши, що в нас замість зброї батоги, вони зрозуміють, що вони наші раби, і перестануть чинити нам опір.
Почувши це, скіфи так і зробили, і здивувались тому, що сталося: нащадки рабів припинили битву і повтікали.
Чи можливо це в наш час, адже колишні раби Русі з тих пір страшенно збагатіли, запишались та навіть озброїлись атомною бомбою?
Все це так, але раб у душі залишається рабом і нічого з цим вдіяти не може. Він могутній тільки чужим страхом, а зовсім не своєю силою, оскільки хто-хто, а сам раб дуже добре знає, що сила його у дуже великій мірі є показною, мальованою, такою ж, як колись мальованими були знамениті потьомкінські села. Та й не вміє він по-справжньому панувати, бо в його розумінні влада над кимсь є його природнім правом до грабунку та ґвалту, а зовсім не відповідальністю за своїх підлеглих. Підкореним ним народам він може запропонувати хіба що свою власну рабську модель поведінки – бути рабом раба. І, що найдивніше, в глибині своєї рабською душі йому зовсім не хочеться бути кимсь іншим. Позаяк мрія кожного раба полягає не в тому, щоб визволитись (бо раб знає про свободу?), і навіть не в тому, щоб бути комусь паном (ця роль його швидко втомлює). Раб хоче одного – знайти собі доброго пана. Дайте йому цю можливість і спіть спокійно, панове!
КОРОТКИЙ ПОСТСКРИПТУМ: ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО СТОСУНКИ УКРАЇНИ З РОСІЙСЬКОЮ (РАДЯНСЬКОЮ) ІМПЕРІЄЮ?
23.01.1667 – Андрусівське перемир’я про розділ України між Московією та Польщею. Розрив березневих статей - угоди між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, яка регламентувала політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради.
1687 – Коломацькі статті - вимоги до гетьмана України сприяти змішаним шлюбам між українцями та московітами.
1689 - заборона Києво-Печерській Лаврі друкувати книжки без дозволу Москви.
1690 - Анафема Московського собору на безліч українських книг (Могили, Ставровецького, Галятовського, Барановича, Радивилівського, Славинецького та інших, написаних українською мовою).
1708 - всупереч основоположним церковним канонам, керований Петром І церковний Синод, порушивши закон православної церкви, оголошує анафему Гетьману України Івану Мазепі.
1708 - знищення Петром І гетьманської столиці Батурина. Без суду скарано 6000 осіб, які, до того ж, були підданими царя.
25.05.1709 - московські війська царя Петра I руйнують Чортомлицьку Січ.
1709, 1720, 1721, 1729, 1755, 1766, 1769, 1775, 1786 - укази царів та синоду про заборону на книговидання українською мовою.
1721 – перейменування Московського царства в Російську імперію.
1764 - інструкція Катерини ІІ князеві Вяземскому про посилення русифікації Смоленщини, Прибалтики, Фінляндії, України.
29.02.1723 - в Петропавлівський фортеці в Петербурзі гине гетьман Павло Полуботок.
2.02.1764 - царський указ про ліквідацію гетьманського правління в Україні.
25.02.1764 - цариця Катерина ІІ ліквідує монастирі Української Церкви.
1769 - указ про вилучення в населення книжок, написаних українською мовою.
15-16.06.1775 - знищення Запорізької Січі.
1784 - русифікація початкової освіти в Україні.
1786 - заборона церковної служби українською мовою, встановлення російської вимови церковнослов’янських текстів. Указ про обов'язковість «чистого російської» в Київської Академії.
21.04.1786 - введення царицею Катериною кріпацтва в Україні.
1800 - указ Павла І про будівництво в Україні церков у московському синодальному стилі й заборона церковного будівництва в стилі козацького бароко.
04.02.1804 - смерть на Соловках останнього кошового Запорізької Січі Петра Калнишевського.
1817 - закриття Києво-Могилянської академії.
1831 - заборона Магдебурзького права.
1834 - відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації Юго-Западного края.
1847, березень-квітень - розгром Товариства св. Кирила та Мефодія в Києві.
05.04.1847 - арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І.
1862 - закриття українських недільних та безоплатних шкіл для дорослих.
18.07.1863 - циркуляр міністра внутрішніх справ Росії Валуєва про заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії (Валуєвський циркуляр).
1869, 1886 - укази царської адміністрації про доплати чиновникам в десяти південно-західних губерніях особам російського походження, виключаючи, однак, місцевих уродженців, за успіхи в русифікації України.
30.05.1876 г. - Ємський указ російського царя Олександра ІІ про заборону українського слова і писемності.
1881 - заборона церковних проповідей українською мовою.
1883 - заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля).
1888 - указ Олександра III про заборону на хрещення українськими іменами і заборону на використання української мови в усіх установах.
1895 - заборона на українські книжки для дітей.
1899, 1903 - заборона української мови на Археологічному з'їзді в Києві та на відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві.
1907 - закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в період революції 1905-1907 років української літератури, репресії проти діячів української культури.
1908 - указ сенату Російської імперії про шкідливість культурної та освітньої діяльності в Україні, здатної викликати наслідки, що загрожують спокою та безпеці.
1905-1907 - репресії до діячів української культури.
1910 - циркуляр Столипіна про заборону інородних товариств, зокрема українських і єврейських, незалежно від переслідуваних ними цілей.
1914 - заборона царським режимом святкування сторіччя з дня народження Шевченка.
1918 - початок окупації України більшовиками.
1921-1923 - голод в Україні, зумовлений політикою військового комунізму.
1687-1924 - силою і обманом територія України була захоплена Московським патріархатом.
1929-1930 - колективізація - нове закріпачення селян.
1930 - нова заборона української церкви.
1932-1933 – Голодомор - геноцид українського народу.
1933 - заборона 5-ї букви українського алфавіту Ґ.
1933-1940 - насильницька русифікація (майже повне повторення царських указів).
1943-1948 – репресії проти бійців УПА в Західній Україні.
1961 - програма ЦК КПРС про злиття націй в єдиний радянський народ і посилення русифікації.
1965 - репресії проти діячів української культури.
1978 - директива про посилення русифікації (такі директиви виходили аж до 1990 року майже щороку).
2007, травень - Держдума Росії видає протокольне доручення своїм комітетам розробити заходи з відторгнення від України Криму.
2007 - росіяни включили Україну в шістку своїх головних ворогів (Дані аналітичного центру ЛЕВАДА-ЦЕНТР).
2008 - росіяни включили Україну в трійку своїх головних ворогів (Дані міжнародного дослідницького центру SOCIUM-CONSULT).
2014 рік – анексія Криму і початок російсько-української війни.
