Якщо коника-стрибунця посадити в слоїк з накривкою, то спочатку він енергійно стрибає, намагаючись вирватися на свободу. Через якийсь час він припиняє всі свої спроби, сприймаючи повну безвихідь і віддаючи перевагу пасивній реакції на стрес. І навіть якщо накривку зі слоїка знімуть, стрибунець, як і раніше пасивно і безпорадно чекатиме на дні слоїка своєї долі. Зоопсихологи назвали цей феномен синдромом коника-стрибунця або синдромом надбаної безпорадності.
Такий синдром нерідко розвивається у відповідь на стрес і, в складних ситуаціях, формує поведінку шкідливу для здоров'я. Вона особливо часто з'являється, коли ми оцінюємо ситуацію як безнадійну, котру не можемо контролювати.
Почуття безпорадності має негативний та деструктивний вплив на здатність особистості до вирішення проблем. Люди, котрі відчувають свою безпорадність, щиро вірять, що не мають жодної можливості впливу на свій ймовірний успіх чи поразку в справах, які є для них важливими. Тут криється розгадка, яким чином громадські інститути - незалежно від їх цілей, тут можна згадати як лікарні так і концтабори - можуть знеособлювати людей.
Слухняні пацієнти в лікарнях не викликають персонал, не ставлять запитань, не намагаються контролювати те, що відбувається. Така пасивність може бути хороша для ефективної роботи лікарні, але не для людей.
Відчуття того, що Ти можеш щось зробити, що тримаєш під контролем своє життя, позитивно впливає на здоров'я і опірність хворобам. Втрата контролю над тим, що Ти робиш сам і що роблять з Тобою інші, може привести до стресу.
Деякі хвороби безпосередньо асоціюються з почуттям безпорадності і обмеженням вибору. Звідси швидке згасання і смерть у концентраційних таборах і госпісах.
Дослідження підтверджують, що системи управління або керівництва людьми, котрі стимулюють самоефективність, насправді сприяють їхньому здоров'ю та щастя.
Ув'язнені, у яких є якась можливість контролювати обстановку навколо - пересувати стільці, включати і вимикати світло, вирішувати чи дивитися телевізор, відчувають меншу напругу, рідше хворіють, серед них менше випадків вандалізму.
У працівників, які мають велику свободу при виконанні завдань і прийнятті рішень - кращий моральний стан.
Мешканці будинків престарілих і тому подібних установ можуть прожити довше і, без сумніву, відчувають себе більш щасливішими, коли їм надається свобода вибору в таких питаннях: що з'їсти на сніданок, коли піти в кіно, встати рано чи лягти пізно і т. д .
Мешканці притулків для бездомних, які усвідомлюють, що у них немає вибору навіть в тому, коли їм їсти й спати, і що в їхньому житті більшість подій визначаються не ними самими, швидше за все, будуть безпорадними й пасивними в пошуках роботи та житла.
Синдром хронічної безпорадності не є довічним вироком. Його можна подолати, якщо прийняти за правило усвідомлювати, аналізувати і контролювати свої дії. І зрозуміти, нарешті, що все, що з нами в житті відбувається, залежить від нас і тільки від нас. Рішення будь-якої проблеми починається з її визнання, чи не так?
Самоконтроль мислення рятує від безпорадності. Потрібно жити з вірою в те, що ми можемо вплинути на нашу ситуацію, протистояти труднощам. Такий підхід підвищує нашу дієвість та самооцінку. Але давай поставимо собі питання: як змусити себе в щось вірити, особливо якщо ця віра суперечить всьому тому, у що Ти вірив раніше?
Неможливо зусиллям волі змусити себе в щось повірити. Можна тільки себе переконати. А єдиним дієвим аргументом переконання є знання про природу світу і про механізми свого власного сприйняття цього світу. І, звичайно ж, отримання задоволення від самого процесу життя, як такого. Люди, яким бракує контролю та самоефективності, необґрунтовано стають жертвами. Тому контролюй своє життя!
