Студія Світовида: Древній світ змінювався дуже повільно. Але ця повільність зовсім не свідчила про тупість тодішніх людей, а тільки про те, що Їм, цим людям, жилось добре. Вони жили як діти в раю, що їм створила природа. Звісно, цей рай був дуже суворим, але вони про це не знали. Їм не було з чим порівнювати. У них було вдосталь вільного часу і вони знали, чим його заповнити. Що ж робили на дозвіллі ваші предки?
Мирко: Вітаю вас, пані та панове! Ми ведемо репортаж зі стійбища клану мисливців на мамутів. Щойно зійшло сонце і робочий день у стійбищі розпочався. Нашим співрозмовником є мисливець на ім’я чи може на прізвисько Старий Борсук. Доброго вам дня!
Старий Борсук: І тобі вдалого полювання, невідома примаро!
Мирко: Скажіть нам, будь ласка, чому вас так прозвали?
Старий Борсук: Я єдиний в усьому племені мисливець на борсуків. Ніхто більше не хоче на них полювати, бо й навіщо? М’ясо недобре, хутро так собі, а що смороду … то аж дих запирає. А мене відаючий просив, щоб смальцю борсучого натопити. Каже, що смалець той діткам від кашлю помагає. А ще каже, що в мене дух борсучий вселився. Він так знає. Тому й звуть мене Борсуком. А що старий … Відаючий каже, що пам’ятає мене, як я був малим. А він кожної зими на мамутовій кістці зарубку ставить. І таких зарубок у нього уже ого-го … вдвічі більше буде як пальців на руках та ногах. В усьому племені мало таких старих, як я. Так відаючий каже.
Мирко: Чи не будете ви так люб’язні, поділитись з нашими глядачами своїми планами на сьогодні.
Старий Борсук: Планами? А що це? М’ясом можу поділитись. Чого-чого, а цього добра у нас сьогодні вдосталь. Отакенного мамутягу нещодавно завалили. Ще й з’їсти не встигли. Я перший у нього списа всадив!
Мирко: Ну, скажіть що робитимете сьогодні?
Старий Борсук: Наїмся донесхочу. Печені з мамутового хобота скоштувати хочеш? Чоловіки якраз вчора пекли. Береш ото хобота, обдираєш його зі шкіри, потім треба його добряче побити довбнею та приправити ягодами ялівцю. І тримати на гарячому вугіллі аж до сходу сонця. Смакота!
Мирко: А потім? Як наїстеся?
Старий Борсук: Може посплю.
Мирко: А як поспите?
Старий Борсук: Якщо зголоднію, то знову поїм. А як не зголоднію, то піду з жінками по ягоди. Казали, що як закінчать мамута білувати, то може підуть у поле. Молодичка там одна прибилась з сусіднього роду. Чоловіка її ведмідь задер і вона тепер нічийна. Може й не відмовить. А як відмовить, то хоч ягід наїмся. Кисленького після печені хочеться.
Мирко: От бачите, то у вас все-таки є плани!
Старий Борсук: То це називається планами? А я й не знав. Тепер знатиму. А ще хлопці казали, що на болото гуси прилетіли. Піду та й поставлю сильце, може спіймається яка.
Мирко: Навіщо це вам, якщо м’яса у вас вдосталь?
Старий Борсук: Яке там з гуски м’ясо! Мені пір’я потрібне. Носитиму у волоссі, може тій молодичці й сподобається. А ще цікаво, чому це гуси літають, а зайці, приміром, не можуть? Чи не тому, що у гусей є пір’я? А якби одягнути себе самого в пір’я, то може б і я полетів?
Мирко: Ви хочете навчитись літати? Навіщо?
Старий Борсук: Та я й сам не знаю, але цікаво ж! Хотілося б сонце помацати — чи дуже гаряче воно? Та прив’язати його над нашим селищем і все був би день, і було б тепло. І хмизу для вогнищ треба було б менше. А то дим вже й очі виїдає. Старі люди кажуть, що коли вогню ще не знали, повітря було геть чистіше.
Мирко: А чого б вам ще хотілось?
Старий Борсук: Хотілось би зрозуміти, чому це сонце в різних місцях сходить — це я давно помітив. Але як дійти до нього, не знаю. Воно ж хитріше від будь-якого звіра — за ним ідеш, а воно втікає. Я вже пробував кілька разів. Не вийшло. Ну якби ж то я мав крила …
Мирко: А зараз не можете спробувати?
Старий Борсук: Та ні. Тепер я ситий, то можу собі помріяти, а працювати не хочеться. А як зголоднію, то треба буде працювати. За кременем слід сходити, бо тут його нема. Далеко йти. А потім гостряків до списів наробити. Як же його, мамута того, вполювати без кремінних гостряків? Старі уже не годяться — їх викинути пора. А ще з чоловіками в чіт-нечіт пограти. А ще жінку приголубити. А ще танцювати вечорами, щоб дух мамута вмилостивити й просити знову до нас прийти. Відаючий каже, що так треба. Він знає.
Мирко: Отже, сьогодні ми не станемо свідками появи першого Ікара. Втім, не біда. У них ще сорок тисяч років попереду.
Студія Світовида: Сучасні етнографічні дослідження, проведені в так званих примітивних спільнотах (не подобається це визначення) вказують, що, в середньому, дорослому чоловікові з такої спільноти достатньо, щоб утримати себе й свою родину, десь близько чотирьох годин щоденної праці. А, скільки годин щодня працюєте ви? І чи є ви щасливішими від своїх предків? P.S.
ПРОХАННЯ!
Дорогі друзі! Якщо не важко, станьте позитивними критиками для сценаріїв, які будуть викладатись на цій сторінці в текстовому і (поки що) в тестовому режимі. Ці сценарії будуть використані в новій програмі, яка готується на наступний рік. Подробиць цієї програми не розголошую, оскільки подробиці ці можуть ще не раз змінюватись, скажу тільки, що це буде програма про історію нашого народу, про те, як він творився і народжувався, яку спадщину ми отримали від своїх пращурів і що з цією спадщиною ми можемо (а може й зобов’язані!) вчинити. Коли ласка, шановні характерниці й характерники, напишіть що вам сподобалось, а що й не дуже, які запитання виникають і які теми з нашої історії вам цікавлять? Розповідь вестиметься від імені трьох віртуальних персонажів — Світовида, ведучого в студії, та «польових репортерів» — Радослави й Мирка. Звичайно, коли програму буде готова до етеру, вони оживуть, але наразі нехай їх створить ваша уява. Сценарії будуть з’являтись на цій сторінці що кілька днів, в міру їх написання. Не проґавте їх!
