Студія Світовида: Люди перетнули кордон України сорок тисяч років тому. І це вже були справжні люди, наділені всіма якостями, що є у сучасної людини — розумом, мовою, допитливістю, інтуїцією і, навіть, вірогідно, здатністю до телепатії. Саме вони, ці люди, стали предками ваших предків. А сталось це знову у Закарпатті.
Радослава: Вітаємо вас, шановний Гомо сапієнсе, тут, на нашій землі. Що ви відчуваєте зараз, коли ваша нога торкається порогів вашого нового дому?
Чоловік (говорить з закарпатським акцентом): Відчуваю почуття гордості від того, що з нас, тобто з мене особисто, з моєї дружини та моїх діток почнеться великий та мудрий народ, який через сорок тисяч років здобуде свою власну самостійну й соборну державу і щасливо житиме в ній.
Жіночий голос за кадром (говорить закарпатським діалектом): А ми де будеме жити? Туй? Щос мені ся ту не любит! Зимно якось!
Чоловік: Дозвольте представити вам мою жінку та дітей.
жінка й діти з’являються в кадрі
Радослава: А як їх звати?
Чоловік: Кого?
Радослава: Жінку, дітей …
Чоловік: Навіщо їх звати? Вони й так завжди зі мною. А інших людей тут і нема.
Радослава: То як ви збираєтесь давати початок великому та мудрому народу, якщо вас тут разом з дітьми всього лиш четверо?
Чоловік: Та ні. Мій рід немалий, а жінчиних родичів … так тих взагалі … пальців рук та ніг не вистачає, щоб усіх перелічити. І всі одразу їсти захочуть.
Жінка: Та не чіпайся ти моїх родичів! Наче твої менше жеруть! Цілий оленячий шовдурь за раз з’їли, ані оком не встиглам зморгнути.
Чоловік: Та всім їсти ж треба. Тому ми й прийшли сюди. Подивіться — тут з одного боку стрімкі гори й з другого, а між ними ріка. Жоден звір цього місця не омине. А на цій горі побудуємо собі хижі і будемо тут жити …
Жінка: Та як туй можна жити? Подивиси! Се ж смітник!
Чоловік: Згода-згода, сонечко моє, прибирати треба. Бо хтось дуже неохайний жив тут до нас. Сміття залишив стільки, наче … двадцять літ його громадили.
Жінка (пошепки до чоловіка, прикриваючи рота рукою): Повіч їм най тя біциглю дадут. Біциглю! І най ту біциглю зара дадут, бо підеме гет на мадяри!
Чоловік: Нікуди ми звідси не підемо. Жінка з дітьми приберуться тут трохи, а я за той час вполюю якогось оленя. І тоді покличемо всіх родичів. Звірини тут не на два роди вистачить!
Радослава: А як ви їх покличете? Вони ж, як я розумію, десь далеко зараз? Ви що, підете за ними?
Чоловік: Навіщо? Буду голосно думати про них, кликати їх сюди, вони й почують. Лиш ватру треба розкласти, аби вони бачили дим та розуміли, що то я про них думаю.
Радослава: Ви так можете?
Чоловік: Всі так можуть. І ви також можете.
Радослава: Я?
Чоловік: Ну ви ж відчуваєте, коли вам дивляться в спину, хоча й самої людини не бачите? Це ж те саме. Тільки вам воно не так уже й потрібне, а нам без цього не вижити. Нас же, людей, мало, а земля он яка велика!
Жінка (пошепки до чоловіка, прикриваючи рота рукою): Біциглю! Біциглю най дают. Або най собі самі кого хоч кличут той мудрий народ розмножувати!
Чоловік: Ох, ці жінки. Не миригуйтеси Моя жона любить пофіглювати. Все зробимо самі. І людей намножимо, й міст та сіл набудуємо, й державу облаштуємо і навіть біциглю вигадаємо. Все зможемо Тільки дайте нам час.
Радослава: Що ж, бажаю вам успіху і дякую за гарну розмову. Хорошого вам дня!
Чоловік: Вдалого вам полювання!
Завершення репортажу. Темний екран.
Жіночий голос за кадром: Нам повідали, што тут десь гарячі води є. Ци далеко? Здалобися гузиці попарити. Гаті перепрати та й дітваків хоч раз до року помити …
Студія Світовида: Щоб заселити всю територію України людям знадобилось десять тисяч років. І навіть тоді кількість усього прапрапраукраїнського населення становила не більше шістдесяти тисяч осіб. Тобто на одну людину припадало більш як десять квадратних кілометрів. Це так, наче на всій території Києва мешкало б аж дві сім’ї. Зараз на одному квадратному кілометрі в Україні мешкає сімдесят чотири особи. Справді, потрібен був час.
P.S.
ПРОХАННЯ!
Дорогі друзі! Якщо не важко, станьте позитивними критиками для сценаріїв, які будуть викладатись на цій сторінці в текстовому і (поки що) в тестовому режимі. Ці сценарії будуть використані в новій програмі, яка готується на наступний рік. Подробиць цієї програми не розголошую, оскільки подробиці ці можуть ще не раз змінюватись, скажу тільки, що це буде програма про історію нашого народу, про те, як він творився і народжувався, яку спадщину ми отримали від своїх пращурів і що з цією спадщиною ми можемо (а може й зобов’язані!) вчинити. Коли ласка, шановні характерниці й характерники, напишіть що вам сподобалось, а що й не дуже, які запитання виникають і які теми з нашої історії вам цікавлять? Розповідь вестиметься від імені трьох віртуальних персонажів — Світовида, ведучого в студії, та «польових репортерів» — Радослави й Мирка. Звичайно, коли програму буде готова до етеру, вони оживуть, але наразі нехай їх створить ваша уява. Сценарії будуть з’являтись на цій сторінці що кілька днів, в міру їх написання. Не проґавте їх!
