Існує кілька найбільш розповсюджених причин такої поведінки людини, при якій доступ до багатства для неї перекритий. Розглянемо ті, що найбільш типові для нашого регіону.
Синиця в руці.
Людина з психологією бідняка, як правило, вибирає низькооплачувану, але стабільну роботу. І, як правило, у держустановах. Тому що держава завжди щось дасть. А як не дасть, то потихеньку можна і самому щось взяти. А якщо займатись бізнесом є ризик залишитися через якийсь час без нічого. Синиця в руці краще ніж журавель у небі. Така людина абсолютно не вірить у свої сили й у те, що її досвід і знання будуть комусь потрібні. У підсумку, так і воно і є. Краще нудна спокійна робота там, де не треба нічому учитись і щось здобувати, а отже тратити зусилля на ріст та розвиток.
Страх змін.
Через страх залишитися нікому не потрібним, людина із психологією бідняка боїться змін. Її девіз: краще мати щось, хоч і мале, ніж ризикувати й, можливо, втратити все. Люди з психологією бідності ніколи не розпочнуть свій бізнес, не будуть освоювати нові сегменти ринку, не підуть отримувати другу вищу освіту в 40 років і нізащо не переїдуть до іншого міста в пошуках нового життя в 50!
Низька самооцінка.
Характерна риса людей із психологією бідності. Та й звідки узятися високій самооцінці, якщо людина не живе, а животіє - сіра нецікава робота, яку ще й страшно втратити, відсутність у житті яскравих вражень, зміни місць та обґрунтованих ризиків? Саме тих чинників, які змушують поважати себе за свою працю й потенціал. Людина з психологією бідняка не розуміє, що багатство й гарні перспективи не є випадковістю, вони розкриваються перед людьми діяльними, котрі не бояться ризикувати й починати всі спочатку.
Небажання бути активним.
Очевидно, що для того, щоб добитися чогось і отримати гарний результат, необхідно постійно прикладати зусилля. Наприклад, розглядати пропозиції про цікаву й високооплачувану роботу з більш широким колом обов'язків у порівнянні в попереднім місцем. І, таким чином, увесь час рости.
Людина з психологією бідності не бажає й не вміє (тому що ніколи й не пробувала) проявляти активність - боїться шукати нову роботу, заздалегідь вважаючи, що не впорається, не підробляє, тому що впевнена, що і так нічого не вийде й грошей однаково не буде. Людина пасивна, а тому й бідна.
Усі винні.
Людина із психологією бідняка переконана, що їй повинні гідно платити. Просто тому, що вона якісно виконує свою роботу. І зарплата в неї повинна бути такою, щоб вистачало й на побут, й на відпочинок, й на дітей, і на себе. Забуваючи при цьому, що сама погодилась на роботу з низькою оплатою. І тепер нарікає на скупердяя-шефа. Людина перекладає відповідальність з себе на інших. Який сенс діяти, якщо від мене однаково нічого не залежить? Роби - не роби, а результат один - нічого не зміниться.
Простіше бути ощадливим.
Бідняки витрачають сили не на те, щоб отримати, а на те, щоб утримати. Вони витрачають час на відвідування магазинів, порівнюючи ціни й роблячи покупки там, де дешевше. Вони пишуть і ходять у різні інстанції, домагаючись мізерного знижки оплати за комунальні послуги, дотації чи одноразової соціальної допомоги, якої ледь вистачає на один похід у супермаркет за продуктами. Замість того, щоб ці ж зусилля ефективно витратити на заробіток чи пошук гарної роботи.
Придивись до себе. Чи є у Тебе хоч одна з перелічених рис поведінки? Якщо є, то позбудься її якомога швидше. Адже твоє життя й Твоє благополуччя, тільки у Твоїх руках!
