Кажуть, що одного разу Будда зі своїми учнями зупинився біля ріки. Ріка була широкою, а поромник щойно відчалив від берега і повів свій човен, повний людей, на протилежний бік. Тому Будда зупинився і, разом зі своїми попутниками, влаштував привал, підкріпляючись нехитрою їжею подорожніх. І тут до них підійшов чоловік.
- Буддо, - сказав він. – Всі вважають тебе великим мудрецем та пророком, але ти не вмієш того, що вмію я.
- А що ти вмієш? – поцікавився Будда.
- Я вмію ходити по воді так само, як інші люди по землі.
І щоб не виглядати брехуном, чоловік справді пішов пішки по воді, перейшов ріку, а потім повернувся назад.
- Це вражає, - сказав Будда. – А що ти ще можеш?
- Нічого. Чимсь іншим я просто не мав часу займатись. Бо це зовсім непросто навчитись ходити по воді, як по суші. Двадцять років свого життя я потратив на те, щоб опанувати це мистецтво.
- Двадцять років? – перепитав Будда і замислився. А потім сказав:
- Мені шкода тебе, чоловіче. Двадцять років свого життя ти змарнував щоб навчитись робити те, за що ми зараз заплатимо кілька мідяків та витратимо з півгодини часу.
