ЗНАЙДЕНО

Знайдено 298 результатів

Заходи (5)

Переглянути всі

Пости в блозі (83)

  • СИНДРОМ ВІДКЛАДЕНОГО ЖИТТЯ

    Є така приказка в нашому народі: кажуть, що тільки сир відкладений добрий, та й то не довше, ніж на два дні. А як, щодо життя? Чи варто його відкладати на потім? Бо саме це ми, зазвичай і робимо. Відкладаємо справи, які варто б зробити уже, на потім. До завтра, до післязавтра, на наступний місяць, до літа, до зими, до кращих часів. Зрозуміло, що такі відкладені справи не будуть реалізовані ніколи. Особливо, якщо ці справи несуть в собі хоч якусь зернину надії зміни сірої буденності на щось краще. Тому кращі часи ніяк не хочуть наставати. Якщо подивитись на все це збоку, то складеться враження, що люди навмисно не хочуть бути щасливими, чи може навіть бояться свого щастя і захищаються від нього часом. Чи справді це так? З точки зору психології цьому руху опору щастю є дуже просте пояснення. Людська підсвідомість панічно боїться змін. Будь-яких змін. На гірше чи на краще — їй без різниці. І вчинить усе, щоб ці зміни не відбулись. Відсування свого щастя на потім — це один з улюблених трюків підсвідомості. Є поступка розуму, бо ніхто ж не заперечує необхідності змін на краще, і є кінцевий результат — нічого не діється, бо немає часу … , бо є справи важливіші … , бо іншим разом … , бо за інших обставин … , бо за кращих часів … . Психологи називають це явище синдромом відкладеного життя і він, цей синдром, є характерним для переважної більшості людей. Чи, точніше, для людей які не вміють (і не хочуть навчитись) керувати своєю підсвідомістю. Та тільки і життя не стоїть на місці. Чи два роки ми знали щось про якісь ковіди? А скільки планів та мрій поламали безлічі нібито й розумних людей ці мікроскопічні й абсолютно безмозкі ниточки генетичного матеріалу? Скільки справ, відкладених на потім, уже ніколи не будуть зроблені? Тому не варто відкладати на колись те, що можна зробити для свого щастя уже зараз. Курс ЧАША ПОВНА ЖИТТЯМ якраз є таким невідкладним моментом. Чому? Якщо ми вже заговорили про підсвідомість, то мусимо усвідомити собі, що вона вміє навчатись. Підсвідомість дуже швидко звикає до доброго, приємного, комфортного, безпечного. Їй просто треба дати взірець, який вона може підтримувати і трохи часу, щоб цей взірець закріпити. Саме тому після добре проведеної відпустки ми відчуваємо приплив сил, енергії, особистої ефективності. І саме тому ми намагаємось проводити наші тренінги, суміщаючи навчання з різними цікавими й приємними речами. В такий спосіб навички, отримані під час навчання, засвоюються набагато швидше й зберігаються довше. Відеофільм про тренінг та місце його проведення можна побачити тут або прочитати на сторінках нашого сайту у розділі НАВЧАННЯ (й одразу записатись, оскільки перші сім учасників отримують значні скидки в оплаті). На звершення скажу тільки дві речі. По-перше, внутрішній голос чи, якщо хочеш інтуїція, чомусь підказує мені, що covid-19 — це тільки один (і не найважливіший) з сюрпризів, які на цей рік готує нам життя. Хтозна, як воно буде далі і чи скоро випаде нагоди знову зібратись разом? А, по-друге, — буде цікаво. І корисно. Але це вже наша турбота. Тому чекаємо Вас в Квасах і не відкладаємо на колись те, що трапляється тільки один раз.

  • ЧАША ПОВНА ЖИТТЯМ

    Запрошую на тренінг ЧАША ПОВНА ЖИТТЯМ – 27 – 30 травня, що відбудеться в селі КВАСИ на Рахівщині. Про тренінг розповідати не буду, про все можна почитати тут. А от про Кваси розповісти б варто … Кажуть, що в 1966 році Юрій Гагарін відпочивав у санаторії Гірська Тиса в Квасах і познайомився тут з гуцулами-бокорашами (тоді ще ця професія існувала). Бокораші запросили першого космонавта проплисти з ними на плоті-дарабі по Тисі. Гагарін спробував … але не зміг. Підвели фізичні кондиції та вестибулярний апарат. — То тобі не по космосах літати, — посміювались гуцули. Це трапилось трохи більше ніж п’ятдесят років тому, в вже зараз на планеті космонавтів більше аніж бокорашів (останній пліт пройшов Черемошем у серпні 1979 року). Тому не дивуйтесь, що ресторан у Квасах називається Гагарін і бокораш. Перший космонавт і останній бокораш? Часи змінюються — мусимо встигати змінюватись і ми. Поки чаша ще повна життям, чи не так?

Переглянути всі

Сторінки (23)

  • Live Video | Roman Borsuk

    Це посилання більше не дійсне. Назад до сайту

  • Книги з історії | Крамниця Романа Борсука

    Роман Борсук Психолог, психотерапевт, тренер, автор та ведучий навчальних програм, письменник Купити роботи Романа Все що діялось колись з нашими, хоч би як далекими предками, живе собі в глибоких закамарках нашої підсвідомості і звідти активно, хоч і непомітно, впливає на наше сьогодення, творячи його таким, якими воно є. Ми не можемо відкараскатись від свого минулого і саме тому його варто знати. Давні часи не зникають, вони творять нас. Препарувати ті часи під психологічним мікроскопом – це завдання книг з серії Психологічна Археологія України. Нові книги Романа Борсука Час становлення людства не був ні легким, ні простим. І були в ньому моменти, коли сама природа, здавалось би, накладала своє вето на цей процес. ​ Однак, всупереч всьому, перші люди вижили, розпалили вогнища, взяли в руки каміння та палиці і почали ними творити свій світ. Навіщо вони це зробили і як їм це вдалось? Ким були перші українці, чим вони займались, коли не полювали на мамутів і що залишили нам у спадок. Про це, та про багато інших цікавих речей, йдеться у цій книзі. Був час, коли боги були жінками і смертні люди могли запросто отримувати від них цінні настанови. І це зовсім не жарт. Спогади про ті часи збереглись в переказ ах про золотий вік людства. Там, у тому світі, панували мир, спокій, злагода, заможність і все, що потрібно людині для щастя. Все? Мабуть ні, бо знайшлись люди, які чомусь не захотіли у ньому жити. І сотворити свій світ. Той світ у якому зараз живемо ми з Тобою. Ким були ті люди і що їх не влаштовували у світі щастя? Як вони вплинули на українську вдачу і що вони роблять в наших мізках? І це ще далеко не все, про що мовиться в цій книзі. Купити книгу Купити книгу Час залізних мечів, всупереч усьому, не був найгіршим часом для майбутніх українців. На теренах, які майже повністю збігаються з сучасними кордонами України, існувала держава, яка зуміла об’єднати в собі різні племена та народи. Громадяни цієї країни, звичайно ж, ще не знали, що їхні предки колись будуть звати себе українцями, але процес приготування українського борщу уже розпочався. Усі інгредієнти цієї страви уже було зібрано і вогонь під казаном почав розгорятись. Це був скіфський казан. Що писали про скіфів історики і ким стали скіфи, коли історики про них перестали писати? Про часи становлення власне українського народу йде мова у цій книзі. Купити книгу Ці три книги - це перші часові зрізи під нашим психологічним мікроскопом, але, аж ніяк не останні. Тому серію книг Психологічної Архелогії України буде продовжено. З кожною книгою цієї серії ми підніматимемось у часі сходинами історії, зупиняючись біля кожного значимого експонату, щоб прискіпливо розглянути його. Ми заглянемо у часи, які минули між останніми днями Римської імперії і першими роками імперії Руської. Ми побачимо, як Русь прийматиме християнство, як наставлятиме собі князів та королів і захищатиме себе від ворогів, щоб, згодом, стати частиною спільної справи, інтелектуальним донором сусідів, поступово перетворюючись з Русі в Україну. Ми намагатимемось зрозуміти, яким чином події тих часів ліпили наш національний характер та відслідкувати, як минуле перетікає в сьогодення. В цих книгах буде багато цікавих фактів та несподіваних інтерпретацій, безліч запитань і відповідей, що породжують нові запитання. Між останніми часами Римської імперії і першими часами Русі в нашій офіційній історії зяє величезна чорна діра. Так, наче нічого на цій землі і не відбувалось. Хоча, так насправді, це були неймовірно цікаві і дуже важливі для нас, українців, часи, коли ми почали ставати слов’янами. Не буде перебільшенням сказати, що це були часи мудрого слова і великої слави. Поговоримо ж про це. Був час, коли Русь була імперією. По-своєму величною, і по-імперськи жорстокою з підкореними нею народами. Це був дуже короткий час, але наслідки хибних рішень тих часів ще довго псуватимуть самопочуття пересічним українцям. То яким ж були ті рішення, які визначили наше сьогодення? Res Publica в перекладі з латини - це Справа Поспільства, а в давній українській мові Річ Посполита. Ми були частиною цієї посполитої речі, де панувало (принаймні на папері) Право. Тільки дуже часто це Право нас оминало і частина нашого народу змушена була взятись за шаблі, щоб захистити своє власне розуміння Права. Що з цього вийшло – знають усі. Але чи могло бути інакше? Чи могло Право стати Правом і для нас, українців? Коли Європа вже стояла однією ногою на порозі промислової революції і починався вік Просвітництва, наша країна переживала Руїну, а наші предки з ентузіазмом та запалом будували чужу державу, допомагаючи сусідам ділити свої землі і героїчно борючись з усіма, хто бачив до чого це може призвести. Дивна ситуація, чи не так? Та, хай там що, це таки трапилось з нами. Але чому? Давай разом пошукаємо відповідь на це запитання. Навіть в часи найгіршої неволі і найважчої біди були люди, які не хотіли миритись з таким станом речей. Звідки вони брались ці люди? Що змушувало їх боротись за своє право бути самим собою, навіть тоді, коли довести це право не було жодних, навіть найменших шансів. Чи може шанси все-таки були і вони, ці люди, знали щось таке, чого ми й досі зрозуміти не можемо. Ця книга про останніх орлів, хоча, може, орлиний політ ще не завершено. Чи як Ти гадаєш? Ми, українці, дуже мало зробили для самих себе – ми, навіть, не спромоглись створити для себе гідної держави. Однак, це зовсім не означає, що існування нашого народу не вплинуло на долю людства в цілому. Геніальні українці чимало зробили для світу. Та тільки знаємо ми про цих геніїв дуже мало, оскільки геніальність їхня реалізувалась далеко від нашої країни і послужила добробуту інших держав та народів. Хто вони, ці незнані генії і чому вони стали геніям там, а не тут?

  • Світлини | Roman Borsuk

    Спогади Час невблаганний. Завдяки йому нові враження непомітно, але дуже швидко перетворюються у старі фото. І ніщо не може протистояти часу, окрім пам’яті. Завжди вважав, що пам’ять у мене чудова, проте, переглядаючи старі світлини розумію, що це не так. Двадцять років викладацької діяльності були настільки насиченими, що навіть моя тренована пам’ять не в стані утримувати всіх спогадів. А дуже не хочеться їх втрачати назовсім… Тому у мене є велике прохання: можливо хтось впізнає себе на цих старих фото, можливо пригадає події, які вони відображають. Напишіть мені та нагадайте – як це було. І не забудьте при цьому розповісти свої історії успіху. Вони дуже важливі. Не тільки для мене. І не тільки для вас…

Переглянути всі