Кажуть, що у прадавні часи жив собі один чоловік. Жив він тим, що збирав на узбіччях лісових доріг хмиз та продавав його на ринку. Заробітку того ледве вистачало на напівголодне життя, однак іншого виходу чоловік не бачив і кожного дня зранку вирушав до лісу збирати хмиз та в’язати його у в’язанки, а потім продавати його на базарі.
Аж одного разу він зустрів на лісовій дорозі подорожнього. Той уважно вислухав нарікання чоловіка на своє злиденне життя і, прощаючись, дав тому пораду:
- Чому ти плентаєшся по узбіччях доріг? Йди глибше в ліс! Йди далі!
- Але ж мені страшно! – відповів чоловік.
- Дивно чути це від людини, що скаржиться на своє життя! Ти боїшся втратити те, що не приносить тобі ні щастя ні користі? Йди глибше! Йди далі!
Чоловік послухався і заглибився в ліс. І за кілька годин назбирав таку купу хмизу, що ледве приволік свій здобуток на базар. Наступного дня він назбирав ще більше хмизу, а потім – ще більше. Жити стало легше і коли він знову зустрів подорожнього та похвалився йому своїми успіхами, той тільки знизав плечима:
- Йди глибше! Йди далі!
І чоловік відважився. І пішов ще далі. І знайшов він рідкісне зілля, що зцілює безліч хвороб. За зілля це цілителі та відуни дали йому великі гроші і попросили принести зілля ще. Чоловікові це сподобалось і він перестав тягати хмиз на спині, а взявся збирати зілля до торбини. Життя ставало щораз приємнішим, та коли він знову зустрів перехожого та захотів йому похвалитись своїм щастям, той тільки махнув рукою.
- Востаннє кажу тобі. Йди глибше! Йди далі!
І чоловік пішов. Йшов він довго й не без труднощів. Аж врешті вийшов на галявину де посеред лісу знайшов він квітку папороті. І квітка ця дала йому силу безсмертя.
Будь допитливим – йди далі, йди глибше, читай між рядків, думай та запитуй у своєї внутрішньої мудрості. Усе, що Тобі потрібне, уже існує і квітка папороті скоро розцвіте. В добру путь!
